Три історії

Затюканий обиватель приносить до знайомого «поета» — але в першу чергу працівника котельної — жахливий пакунок. Працівниця лікарні Офа уважно стежить, щоб молоді матері не відмовлялися від своїх дітей, бо колись сама була такою дитиною. Старий дід на візку сидить в оточенні котів та маленької дівчини й читає їй довгу беззмістовну лекцію; він гадки не має, який сюрприз готує йому співбесідниця.

Сценарій свого першого в тривалому «кримінальному» циклі фільму Кіра Муратова зібрала по знайомих, запропонувавши кільком друзям поміркувати над темою вбивства. Гроші — знайшла в Росії, на медіахолдингу НТВ, з чим, можливо, пов’язаний той факт, що російські актори абсолютно переважають у кастингу. (Маковецького Муратова побачила у фільмі «Макаров»; Літвінову відкрила самотужки ще у «Захопленнях»; з Табаковим колись зробила студентський короткий метр «Весняний дощ»). Втім, грошей все одно постійно бракувало, а робота, відповідно, розтягнулася на кілька років; «Три історії» — кризове кіно, кіно, яке уможливлює криза.

Саме таким, як «Три історії», уявляє собі «фільм Кіри Муратової» людина, яка не бачила жодного — можливо, саме завдяки ним остаточно склався певний архетип про важку, безжальну режисерку, якому насправді не відповідає більшість її фільмографії, за винятком хіба що своєрідного сиквелу — «Два в одному». Моторошні жарти, від яких не смішно; одеські вулиці, на які лячно вийти; «цій планеті я поставила б нуль». Схожу тенденцію до подрібнення розповіді, до відсутності чи плинності початку та кінця в умовах непевності та глухого соціального куту демонструють й інші українські фільми другої половини 1990-х — в цьому спорідненість Муратової вже не зі «східним», а в власним, одеським, українським контекстом.

Монтажні листи