Шкурник

Кмітливий київський обиватель Аполлон Шмигуєв , чий мирний міщанський побут потривожено громадянською війною, вирішує перечекати негоду на Півдні України, де владарюють білі. Зібравши розкинутий на Андріївському узвозі нічийний крам, він вирушає в подорож на верблюді, невідь звідки приблудлому до його дому. Напівдороги зупинений червоними, він разом з конфіскованим на потреби революції «транспортним засобом» потрапляє в розпорядження більшовицького комісара. Запопадливий і вертлявий, Аполлон швидко стає на чолі місцевого комісаріату. Але невитравна жага до наживи вкотре ставить у небезпеку його життя.

Авантюрно-пригодницький роуд-муві, абсолютно нехарактерний для свого часу, в якому в рівній мірі висміювалися бюрократизм, фанатичність та абсурдизм більшовиків і клептократична пихатість білих – один із небагатьох прикладів української ранньої кінокомедії. Революційна агітація червоних висвітлена у фільмі в відверто саркастичних тонах.

Стрічку було створено на основі повісті відомого в 1920-х роках українського письменника Вадима Охріменка, близького друга Максима Рильського. Заборонений до показу одразу після виходу на екрани (фільм так і не демонструвався в РСФСР та Європі), «Шкурник» багато років пролежав на полицях спецхранів. Після півстолітнього забуття його було «перевідкрито» кінознавцем Євгеном Марголітом завдяки есе Осипа Мандельштама «Шпигун», де фільму дано компліментарну оцінку. «Фільм, – писав Осіп Мандельштам, – бачить світ з висоти сідла, з вагонного майданчика або з артилерійської двоколки – очима середньої людини – ненапружено, без символічних примх …».

Київська прем’єра стрічки відбулася 1.05.1929 (ще до офіційного рішення ДРК), рецензію Осіпа Мандельштама, як вважають дослідники його творчості, слід датувати березнем-квітнем цього ж року. Інформованість поета про фільм, ймовірно, пояснюється особистим знайомством його з одним із авторів сценарію фільму – Борисом Розенцвейгом, а, можливо, ще й тим, що в ті роки Мандельштам був близьким до ВУФКУ, бо якийсь час редагував там сценарії.  За згадками вдови поета, її чоловікові були знайомі неофіційні подробиці виробничої історії картини. Надія Мандельштам пише: «У фільмі Шпиковського  “Шпигун”… змусили перезняти величезні шматки, тому що червоноармійці в громадянську війну були спочатку показані такими, якими були, тобто були обірваними. На вимогу ідеологів їх довелося одягнути і привести майже в елегантний вигляд».

2011 року копію негативу фільму було куплено в Держфільмофонді Росії, де збереглася єдина його копія (з українськими інтертитрами). На основі цієї версії фільму Національною кіностудією ім. О.Довженка 2012 року після сканування в роздільній зданості 2К було завершено цифрову реставрацію стрічки. Наразі копія фільму зберігається в Фільмофонді Національного центру Олександра Довженка.

Монтажні листи