Приятель небіжчика

Головного героя фільму Анатолія залишила дружина. На дворі 90-ті. У той час, як всі знайомі кинулися заробляти «легкі» гроші, Анатолій ніяк не може вписатися в епоху «дикого капіталізму», що його оточує. Не допомагає тут ані робота перекладачем, ані всі його знання. Відчуваючи себе зайвим, Анатолій звертається до найманого вбивці та замовляє йому самого себе. Цей необдуманий крок призводить до цілої низки дивних співпадінь, які врешті решт зводять героя з двома зовсім не схожими жінками – молодою путаною та самотньою вдовою, чоловік якої помер через Анатолія.

«Приятель небіжчика» – це екранізація повісті Андрія Куркова «Любий друг, приятель небіжчика», що була зроблена в спільній україно-французькій копродукції. Причому ініціатором фільму стала французька сторона, а саме спеціальний фонд при CNC, спрямований на співпрацю зі Східною та Центральною Європою. За їх підтримки В’ячеслав Криштофович зумів створити одночасно доволі симптоматичний фільм про українські 90-ті, а також універсальну історію про так звану зайву людину.

Разом з тим «Приятель небіжчика» – це ще й маленьке зізнання в любові Києву. Українська столиця стає повноцінним героєм фільму та показується Криштофовичем із трьох різних сторін. Тут і модернове місто з новими дорогими місцями, Старий Київ, що поволі зникає, та місто спальних районів, що буквально зводяться на наших очах.

«Приятель небіжчика» й по сьогодні залишається одним із найуспішніших українських фільмів в історії. Стрічка вийшла в прокат у 18 країнах світу. Права дистрибуції у США та Канаді придбала фірма Sony, а в Україні фільм Криштофовича став першою кінокартиною, номінованою на «Оскар». У той же час її сценарист Андрій Курков опинився в числі номінантів на здобуття нагороди Європейської кіноакадемії «Фелікс».

Монтажні листи