Лист до Америки

Герою немає де та на що жити — власну «жилплощадь» в старому центрі Одеси він здає в оренду жінці, яка вперто нічого не платить. Окрім квартирного питання, дратує ще й необхідність записати відеозвернення до колись близької людини, що емігрувала в Америку. Сама ідея спільної мови між колишніми друзями по різні боки океану здається абсурдною. На дворі 1999 рік.

Цей лаконічний етюд написав постійний союзник Кіри Муратової Сергій Четвертков, його ж бачимо у головній ролі. З ним режисерка потрапила до конкурсу дебютів на «Молодості» 2000 року — оскільки «дебютувала» у короткому метрі! — а українські кінематографічні 1990-ті остаточно завершились, точніше б сказати — вмерли. Фільм, знятий на тій натурі, яка знайшлася під рукою — у власній квартирі та у парку (Шевченка) неподалік, без бюджету як такого, наче спостерігає матеріальний світ за кілька секунд до остаточної анігіляції; але Муратова не була б Муратовою, якби стрічка саме з таким змістом не виявилася б водночас однією з найлегших, найбільш грайливих та дотепних в її кар’єрі.

Муратова з гіркістю підсумовує декаду, що починалася відкриттям нових перспектив та пошуком нової художньої мови — а завершилася, якщо повірити авторам «Листа до Америки», неможливістю сказати бодай слово. Впала залізна завіса, але на його місці постала ще міцніша, бо невидима, прірва; поступово психіка пострадянської людини замість спроб побудувати нові складні взаємини з світом вибухає потужним ресентиментом, який Муратова й схоплює на камеру точніше за будь-кого. Лист не отриманий; повернути відправнику.

Монтажні листи