Білий птах з чорною ознакою
1970
Українська РСР
Кіностудія імені Олександра Довженка
99 хв
Юрій Іллєнко
Юрій Іллєнко, Іван Миколайчук
Вілен Калюта
Лариса Кадочникова, Богдан Ступка, Іван Миколайчук, Юрій Миколайчук, Михайло Іллєнко, Наталія Наум, Джемма Фірсова, Леонід Бакштаєв, Алєксандр Плотніков, Василь Симчич, Олег Полствін, Володимир Шакало, Костянтин Степанков, Микола Олійник
1937 рік. Багатодітна гуцульська родина Дзвонарів мешкає в злиденному селі поруч румунсько-польського кордону. Троє старших синів — Петро, Орест і Георгій — разом з батьком грають в невеличкому оркестрі, ходять в батраки до «господарів» та кохають одну на трьох дівчину, Дану. Вже зараз гірськими селищами ходять чутки, що незабаром сюди дістанеться «совіцька» влада. З появою Рад зникають прикордонні стовбури, але починається війна, а з нею — розбрат поміж Дзвонарів і трагічні, нечувані зміни.
Завдяки Івану Миколайчуку, який є автором первісного задуму та співавтором сценарію «Білого птаха», тональність фільму дещо інша у порівнянні з попередньою роботою режисера Юрія Іллєнка — «Вечір на Івана Купала». Замість гоголівського козацького абсурду та барвистих філософських алегорій — похмура, прадавня гірська містика, шалений вир народного співу та танцю і рефлексія з приводу вже не «романтичної», а недавньої досі болючої історичної ери. Образ Ореста, брата, який у війні бере сторону повстанської армії, Миколайчук мріяв втілити сам, але наштовхнувся на заборону — небажаними виявились потенційні паралелі з Шевченком («Сон»). Саме завдяки цьому на кіноекрані вперше з’явився 30-річний львівський театральний актор Богдан Ступка, на чиєму майже шекспірівському прочитанні образу антигероя тримається емоційний лад стрічки.
Стрічка з ефектною назвою, що сьогодні викликає непередбачені асоціації з джалло, вчасно потрапила до програми Московського кінофестивалю, здобувши Золоту медаль головної радянської кіноподії і бурхливо схвальну критику; так сталася єдина до часів перебудови впевнена перемога Юрія Іллєнка над радянською цензурою. Фільм, який відбудовано у лінійній романній формі, відповідає стилістичним, а значною мірою — й ідеологічним вимогам доби; але смілива розстановка акцентів зсуває глядацький фокус, змушує побачити замкнений гуцульський всесвіт очима дитини та дорослого, чоловіка та жінки, комуніста та священика. Маргіналізована західна Україна несподівано заговорила своїми — різними — голосами.
