Та, що входить у море

Коротка поетична притча про початок людського життя та місце людини у світі. З маси людських тіл на сонячному пляжі виокремлюється одна сім’я. Маленька дівчинка грає на березі моря, і воно стелиться перед нею наче вільна поетична стихія буття. Поруч – її батьки, їх присутність настільки природна, немов вода і пісок. А десь неподалік вирує буденне життя.

Уже у цій короткій замальовці Осики помітні пошуки нової візуальної мови, образної поетики, сміливість відійти від наративності і соцреалістичного канону. Фільм вперше в післявоєнному українському кіно працює з темою тілесності, оголеним чоловічим і жіночим тілом. Важливі елементи фільму – доторки і різні фактури, які, вхоплені камерою Михайла Бєлікова, створюють окремий чуттєвий пласт сприйняття стрічки.

Це перша співпраця режисера з композитором Володимиром Губою, який згодом працюватиме і на всіх наступних фільмах Осики та стане одним із представників київського музичного авангарду.

«Та, що входить у море» – дипломна робота Леоніда Осики у ВДІКу, яку він знімав на Київській кіностудії. Проте диплом не затвердили, а фільм не потрапив на екрани. За нього режисера публічно звинуватили в «екзистенціалізмі», «занепадництві», «запозиченнях у “нової хвилі”». Утім, за свідченнями композитора фільму Володимира Губи, Сергій Параджанов настільки захопився фільмом, що жартома пропонував перейменувати київську кіностудію на честь Леоніда Осики.

Анотація та монтажний лист до фільму “Та, що входить в море” (рос.мова)