ЗАПОРОЖЕЦЬ ПО ОБИДВА БОКИ ОКЕАНУ
31 березня у Синій залі Будинку кіно за підтримки Національного центру О.Довженка відбудеться показ двох цікавих стрічок доволі специфічного жанру. Ідеться про кінооперу “Запорожець за Дунаєм”, зняту режисером-скульптором Іваном Кавалерідзе в Україні, та однойменний фільм Едгара Улмера, випущений в Нью-Йорку на студії Василя Авраменка.
Після того як “Прометей” (1936) став чи не програмною мішенню радянської кінокритики, Кавалерідзе був змушений до початку війни працювати в новому жанрі на перетині кіно та музики. Тоді він зняв “Наталку Полтавку” (1936) і “Запорожця за Дунаєм” (1937). “Наталка Полтавка” – екранізація опери Миколи Лисенка, створеної за однойменною п’єсою Івана Котляревського – стала першою кінооперою в українському кіно. Експерименти в кіно із музикою жваво почалися після успішної адаптації звукового кіно. Кавалерідзе ж намагався створити прецедент оперного жанру, керуючись «директивами» сталінського керівництва та актуальністю екранізації для трудящих мас. У своєму бажанні працювати з народом, що було однією із основних топік сталінізму, Кавалерідзе «переходить до традиційної малоросійщини з «Наталкою Полтавкою» і «Запорожцем за Дунаєм».
Кіноопери Кавалерідзе слугували коментарями не лише до радянських музичних комедій, а й до їхніх американських народницьких версій. У грудні 1936 року у США відбулася світова прем’єра радянської “Наталки Полтавки”. Її відправили в Америку для змагання з ідеологічним ворогом – приблизно в той самий час з’явилася американська версія “Наталки Полтавки”, “першої говорячої української фільми, знятої в нарочно збудованому українському селі” Георгом Улмером. Через 4 роки він зніме і “Запорожця за Дунаєм”. Продюсером та сценаристом американсько-українських кіноопер виступив виходець з України, танцівник і хореограф Василь Авраменко. На початку 1930-х років він був одним із ентузіастів створення “Українського Голівуду” – величезних декорацій українського села під Нью-Йорком.
Якщо для радянського кінематографа кіноопера, зокрема “Запорожець за Дунаєм”, позиціонувалася як “просвітницький” жанр, що несе трудящим масам високе мистецтво, то для української діаспори США народницькі амбіції мали в першу чергу консолідаційну мету – продукування та збереження національної пам’яті.
Будинок кіно, Синя зала
Початок о 18 годині, вхід вільний