УКРАЇНСЬКЕ УТОПІЧНЕ КІНО В ХОРВАТІЇ

На початку жовтня в хорватському місті Рієка за підтримки Національного центру Олександра Довженка відбувся мультидисциплінарний фестиваль “Моє, твоє, наше: утопічний спадок соціалізму”. Програма заходу включала виставку та серію лекцій і круглих столів, в рамках яких учасники заходу з країн колишнього Соцтабору (Хорватія, Україна, Молдова, Латвія) намагалися оцінити утопічний потенціал, який об’єднує їх як спадкоємців соціалістичного минулого. Каркасом фестивалю стала кінематографічна програма, в основу якої лягла сформована Центром Довженка тематична ретроспектива української радянської кінематографічної утопії. Організатор фестивалю – неурядова хорватська організація Drugo More, що працює в рамках концепції art – knowledge – politics.

Ретроспектива української радянської утопії, одна з перших концептуально-тематичних програм, сформованих Центром, охопила різні періоди радянського кіно (1926–1991). Ранню ВУФКівську утопію репрезентував у програмі щойно відреставрований, досі маловідомий фільм Віктора Туріна “Боротьба велетнів” (1926). Два наступні фільми, зняті на УКРАІНФІЛЬМі “Аероград” Олександра Довженка (1935) та “Суворий юнак” Абраама Рома (1936) – утопії в буквальному сенсі цього слова – здаються неймовірними винятками в радянському кіно 1930-х. Епілогом до програми став незаслужено забутий фільм Юрія Белянського “Дорога в Парадиз”, знятий в 1991 році на Одеській кіностудії. 

В рамках ретроспективи Ольга Папаш, наукова співробітниця Центру Довженка, прочитала лекцію “Утопія в радянському кінематографі”. Предметом лекції став не стільки жанр утопії, скільки утопічний характер радянського кіно в цілому, починаючи від утопії кіноаванграду, через консервативно-утопічний соцреалізм і завершуючи пізньорадянською утопією втечі в інтимність.

Покази фільмів та лекція відбулися в найбільшому мистецькому кінотеатрі Рієки, Art-Kino Rijeka. Розташований в центрі міста розкішний муніципальний кінотеатр з модерністським дизайном має залу на 300 місць і є одним з центрів бурхливого культурного життя Рієки, міста за українськими мірками відносно невеликого (близько 140 тисяч мешканців). Art-Kino Rijeka пишається своєю політичною позицією анти-плекса й демонструє виключно мистецьке кіно, нерідко збираючи при цьому повну залу.

Хоча цього року фестиваль “Моє, твоє, наше” пройшов уже втретє, соціалістична утопія, утопія минулого, вперше стала предметом програми заходу. За словами організаторів, їх цікавило не те, що утопії заперечують, а утопічні пропозиції щодо організації альтернативного світу. Незважаючи на справедливе невдоволення соціальними структурами пізнього капіталізму, ініціаторам фестивалю здається, що недостатня увага приділяється його альтернативам, новим моделям організації соціальних структур. Соціалізм ґрунтувався на утопічному баченні кращого світу і в цьому сенсі залишив місце для різних форм соціальної організації – деякі з яких є успішними, а деякі не дуже. Апеляція до соціалістичної утопії покликана нагадати про горизонти, які відкриває соціалістична за своїм витоком віра в можливість реорганізації суспільства на краще.