УКРАЇНСЬКА НІМА КОМЕДІЯ “СВИНІ – ЗАВЖДИ СВИНІ”

Німеччина передала Україні німу комедію “Свині – завжди свині” (1930), зняту на Одеській кінофабриці «Українфільму» в 1930 році режисером Хананом Шмаїном.

Фільм, який вважався втраченим, у 2015 році в Федеральному архиві Німеччини знайшов російський кіно дослідник Пьотр Багров.  

22 серпня 2016 року, завдяки з Посольству України в Німеччині, сім рулонів на позитивній і негативній плівці поповнили фільмофонд Національного центру Олександра Довженка.

“Знахідки, подібні до “Свиней…”, трапляються рідко й здебільшого випадково, бо Центр Довженка, на жаль, не має поки ресурсів для системного вивчення закордонних кінофондів, в деяких із них, таких як чеський, югославський, німецький, французький та японський, поза всяким сумнівом, є ще чимало українського німого кіно, яке нині вважається утраченим. Часом вони можуть суттєво змінити теперішні наші уявлення про раннє українське кіно”, – прокоментував повернення стрічки Іван Козленко, директор Національного центру Олександра Довженка.

Варто зауважити, що комедії – це найрідкісніший жанр серед збереженого українського кіно німого періоду, оскільки через критику і висміювання тодішніх соціальних вад, вони першими підпадали під заборону ще до виходу на екрани. На сьогодні відомо лише п’ять збережених українських німих кінокомедій, серед яких “Свині…” – одна з найкращих.

“Свині…” – дотепна, сатирична комедія, в якій висміюються далекі від історичних викликів доби радянський бюрократизм, формалізм, доведений до абсурду безладом та саботажем, міщанство та провінціалізм. В цій своїй настанові фільм зближується з міщанськими комедіями Миколи Шпиковського й особливо з його легендарним “Шкурником” (1929), націленим на іманентну критику нового радянського побуту, й утворює разом з ним окремий корпус ранньої української сатиричної кінокомедії.

Ханан Шмаїн – зараз абсолютно забутий самобутній режисер курбасівської школи. Восени 1921 року, коли Кийдрамте переїхав в Білу Церкву, 19-річний Ханан приєднався до студії драматичного мистецтва, яка діяла при театрі. З 1923 до 1928 року він працює в режисерській лабораторії “Березолю” й асистує Курбасу в низці постановок. 1930-го року Шмаїн переїздить до Одеси, де починає працювати на кінофабриці. У цьому ж році у Ханана народжується син Ілля, згодом – відомий богослов та православний священик.

“Свині – завжди свині” – повнометражний режисерський дебют Шмаїна. 1936 року він знімає свій найвідоміший фільм на Київській кінофабриці – кінокомедію “Якось улітку” за сценарієм Ільфа та Петрова з Ігорем Ільїнським в головній ролі. Успіх фільму викликав заздрість колег, особливо новоприбулих російських режисерів, якими планувалося “замінити” майже всуціль репресованих українських кінопрофесіоналів.

Ось як про це розказує внучка Шмаїна, культуролог-гебраїст Анна Шмаїна-Вєліканова: “Це був знаменитий його фільм, після якого Пир’єв його “з’їв”. А вже коли Леся Курбаса розстріляли – йому з сім’єю довелося терміново бігти. І так він опинився у Москві”. Дивовижною також є історія чудового порятунку Шмаїна в німецькому полоні під час війни: “Коли почалася війна, він у найперші дні пішов до московського ополчення. І потрапив одразу ж у полон. І неймовірні хлопці з Білої Церкви, які пам’ятали його батька, Мойсея Шмаіна – кондитера, переховували його під час селекцій три роки поспіль”.

“Свині – завжди свині” – третя після “Тараса Трясила” (1926) Петра Чардиніна та “Небувалого походу” (1931) Михаїла Кауфмана велика знахідка, що поповнила державний фільмофонд.