Йшов трамвай №9

У годину пік заповнений вщент трамвай пересувається містом. Під розмірене хитання вагону кривими коліями розгортаються маленькі історії і великі драми. Всередині нього пасажири діляться перипетіями власного і телевізійного життя, вирішують побутові конфлікти, обговорюють свіжі новини з газет і світ за вікном. Лише водійка трамваю і кишеньковий злодій, який мовчки озирається і робить свою делікатну справу, не приєднуються до цього гамору.

Сюжет, до болю знайомий більшості міських жителів українських міст, і форма його втілення підкорили журі низки міжнародних кінофестивалів, зокрема, Берлінського, де стрічка у 2003 році отримала Срібного ведмедя за найкращий короткометражний фільм. Міжнародний успіх мультфільму для українських аніматорів став важливою точкою переходу від стагнації до обережних надій на відновлення кінопроцесу.

Коваль задумав фільм ще наприкінці 90-х у складні для українського кіно часи, тоді ж виграв президентський грант на його зйомку. Від ідеї до її втілення пройшло п’ять років. Протягом цього часу режисер доповнював сценарій автентичними репліками, які він записував у громадському транспорті, розробляв образи персонажів. Техніка пластилінової анімації якнайкраще підійшла до змісту фільму, в якому герої то проявляють свої яскраві індивідуальні риси, то зливаються в аморфну суцільну масу. Поліфонічний звуковий ряд разом із іронічними візуальними образами зробили фільм важливим відбитком епохи. Це один із останніх фільмів студії Укранімафільм, знятих на кіноплівку – режисеру пощастило дістати Kodak лише через те, що на складах закінчилася «Свема». Майже десять років по тому Коваль створив власну анімаційну студію «Новаторфільм».