Військово-польовий роман

На фронтах Другої світової війни рядовий закохується у медсестру – дівчину командира. Це тендітне почуття розгорається з новою силою, коли він упізнає її дзвінкий і невпинний сміх у натовпі повоєнного міста. Вона на морозі продає пиріжки, має дочку, він – кіномеханік, але вже одружений.

Режисер Петро Тодоровський відходить від буквальної демонстрації війни – найбільш драматичні події і власне війну ми бачимо лише у відображеннях на обличчях і долях людей, так само як і фільми, які крутить головний герой зі своєї рубки кіномеханіка. Ця камерна історія неймовірної переконливості й емоційної напруги, повністю позбавлена героїзації і пафосу, була створена на основі реальних подій і спогадів режисера.

Як і головний герой стрічки, Петро Тодоровський й сам повністю пройшов Другу світову війну. Так само реальним був в його житті епізод з пиріжками та чисельні військові флешбеки. І взагалі вся ця історія була доволі особистою для режисера. Тож, маючи яскраву зовнішність та навіть зігравши одну з ключових ролей у фільмі свого приятеля Марлена Хуциєва «Був місяць травень», Тодоровський планув виконати в «Військово-польовому романі» головну роль, проте згодом все ж таки вирішив довірити її актору Ніколаю Бурляєву.

«Військово-польовий роман» – перший і єдиний український радянський фільм, що номінувався на «Оскар». У 1984 році стрічка потрапила до основного конкурсу Берлінського кінофестивалю, на якому виконавиця однієї з головних ролей Іріна Чурікова отримала «Срібного ведмедя» за найкращу жіночу роль. У СРСР фільм став одним із лідерів прокату – його переглянуло понад 15 млн. глядачів.