Відлюдько

Фома Кузьмич, він же Бірюк, – Відлюдько, усамітнено з двома дітлахами мешкає в гущі лісу, подалі від «дворянських гнізд». Він любить природу та стереже її так, що мужики його «бояться, як вогню».

Третій повнометражний фільм Романа Балаяна став його другим зверненням до російської літературної класики ХІХ століття. «Відлюдько» – екранізація однойменної розповіді Івана Тургєнєва, російського дворянина, що ненавидів кріпацтво, й з Парижу займався описом колізій між мужиками й панами в своїх «Мисливських записках».

Дисидентські кінокритики часто описували ранній період Балаяна – до «Польотів уві сні та наяву» (1982) – як кризовий та нейтральним. Мовляв, у лоні класичної російської літератури в час «застою» та формування «радянської людини» можна було тихо ховатися від будь-яких турбот свого часу.

Попри це, «Відлюдько» виглядає фільмом самодостатнім в своїх пошуках. Балаяну, з одного боку, вдається делікатно виразити дух переломного моменту російського романтизму, що швидко еволюціонував у пантеїстичний реалізм «передвижників» чи «толстовців». З іншого, – фірмово виразити екзистенційний колапс його героя-чоловіка, порядного нонконформіста.

При чому, якщо в коротенькому оповіданні Тургєнєва розповідь ведеться від імені панича, який зустрічає Бірюка в лісі під час кінної прогулянки, то у Балаяна центральний герой – сам лісник та його природній космос. Сойки, білки, косулі, мурашки займають у фільмі часом не менше місця, ніж люди. Вражає й дописаний сценаристами фільму – Балаяном та Іваном Миколайчуком – трагедійний фінал історії, де критики багатства й люті знаходимо навіть більше, ніж у автора першоджерела.

Сюжет из небольшого рассказа, Владич Неделин (Советский экран №18, 1978)