top-100-film
10

Вавілон XX

Режисер:

Іван Миколайчук

Сценарист:

Василь Земляк, Іван Миколайчук

Оператор:

Юрій Гармаш

У ролях:

Любов Поліщук, Іван Миколайчук, Лесь Сердюк, Ярослав Гаврилюк, Таїсія Литвиненко, Борислав Брондуков, Людмила Чиншева, Анатолій Хостикоєв, Іван Гаврилюк, Віталій Розстальний, Костянтин Степанков, Ольга Матешко, Володимир Шакало, Федір Стригун, Володимир Волков, Валентин Грудинін, Борис Івченко

Рік створення:

1979

Студія:

УРСР, Кіностудія імені Олександра Довженка

Хронометраж:

95 хв

Сільський «філософ» Фабіан водить дружбу з цапом і спостерігає за смішним та водночас трагічним життям подільського села Вавілон (sic!). На дворі 1920-ті, у Верхньому та Нижньому Вавілонах наче вже панує радянська влада, але зміни у традиційному укладі відбуваються аж надто повільно. В красуні Мальви помирає хворий чоловік, залишаючи дружину на роздоріжжі, брати-«бобилі» мріють відшукати старовинний скарб, а моряк Синиця починає розбудову першого на селі комуністичного осередку. Усі усвідомлюють, що старий, патріархальний, та новий, колгоспний, уклади життя нарешті зіткнуться, і маленькі побутові вавілонські трагедії обернуться однією — величезною.

«Яким чудом дозволили `Вавілон XX`?», — із щирим здивуванням питає у своїх спогадах про Івана Миколайчука Борис Івченко, що зіграв у стрічці невелику роль ченця. Ймовірно, секрет у тому, що зірковий актор і сценарист не один рік збирав сили для режисерського дебюту і узявся до роботи майже за півтора десятиріччя після умовного розквіту і придушення «поетичної» хвилі. Химерний трагіфарс, що водночас наново відкриває етнографічно-політеїстичну поетику та м’яко з неї глузує, з’явився на тлі глибокого застою — у суспільстві та у творчому житті Кіностудії імені Довженка — і схопив зненацька і глядачів, і партійних діячів. Втім, цензурні ножиці все одно скоротили вільну адаптацію політично безпечного джерела — роману Василя Земляка про перші роки колективізації «Лебедина зграя», — з двох серій до однієї. Крім того, «Вавилон», цікавим чином, був спеціально заборонений для показу у Львові.

Іван Миколайчук — справжній мультиінструменталіст на тлі решти класиків українського кіно: сценарист, режисер, виконавець головних ролей в обох своїх режисерських роботах, він навіть самостійно відібрав фольклорні мелодії для музичної доріжки, — а на знімальному майданчику, якщо вірити свідоцтвам, ледь не власноруч лагодив декорації з молотком у руках. Втім, його кіно напрочуд поліфонічне: народні пісні різними мовами, різнобарвні героїні та герої у складній, заплутаній екосистемі суспільного життя, знаки питання поміж твердих відповідей. В образі Фабіана Миколайчук спостерігає за подіями з певної відстані, надаючи змогу розкритись колегам у характерних ролях — Таїсії Литвиненко, Лесю Сердюку, Бориславу Брондукову. Любов Поліщук, майбутня зірка російського кіно, яку асистентка режисера випадково побачила у московській естрадній виставі, виконала тут свою найкращу українську роль.

Напів імпровізований танок під час похорону, одна з найсильніших сцен фільму, читається як відповідь Довженку з його танцем-жертвопринесенням з «Землі»: у всесвіті Миколайчука життя не може не перемогти смерть, і навіть радянська влада виглядає не похмурим велетнем, що прийшов покласти кінець історії, а майже органічним черговим вигоном на колі вічного повернення. «Революція виявляється… включеною у всезагальний круг буття»: цей мотив привабив Миколайчука вже у романі Земляка. Отже, виразна сила «Вавілона XX» не залежить від політичного чи історичного клімату й контексту, і може тому цей фільм — один з небагатьох в українській кіноісторії, що став не стільки хітовим, скільки культовим. Це підтверджується попитом на нього і в сучасній культурі, від «скітів» між піснями гурту ТНМК до невипадкової назви революційного кінооб’єднання «Вавилон’13».