Припутні

Базарна торговка Людка та її 20-річна донька Свєтка їдуть до матері в глухе село Припутні. Цей короткий візит до баби Зіни — щорічний обтяжливий обов’язок прибрати на занедбаному цвинтарі. Везе їх до села дивакуватий таксист Юрко. А в самому селі на нього та на його не менш дивакуватих пасажирок очікує цілий вир абсурдних зустрічей та не менш абсурдних пригод. Події цієї трагікомедійної стрічки відбуваються протягом однієї доби. В основу «Припутніх» покладено сучасну п’єсу Романа Горбика «Центр». Її головна особливість – суржик, на якому говорять всі герої, а також колоритні персонажі та атмосфера українського села. Все це перейшло й до самого фільму.

Режисер Аркадій Непиталюк за рік до «Припутніх» зняв короткометражку «Кров’янка», яке була його першою спробою показати в жартівливому ключі побут сучасного села. «Припутні» ж стали продовженням цих сельских замальовок та його повнометражним дебютом в кіно. Причому сам Непиталюк закінчив Київський університет імені Карпенко-Карого ще на початку 90-х. Тоді ж, як актор знявся в короткометражці «Сашко» Микола Каптана, яка представляла в 1993 році Україну на Берлінському кінофестивалі. Проте після, через відсутність кіновиробництва та економічні проблеми в країні він, не маючи можливості знімати, більше двадцяти років змушений був працювати на телебаченні, викладати в університет імені Карпенко-Карого та чекати на свій шанс.

«Припутні» Непиталюк зафільмував у віці 50 років. Стрічка відразу стали подією в українському кіно. Критики хвалили її за небачену раніше живу мову героїв, глядачі – за відверту комедійну складову та добрий гумор. В прокаті ж фільм протрималася три тижні, заробивши за цей період 771 тисяч гривень.

Монтажні листи