Польоти уві сні та наяву

Непосидючий інженер Сергій Марков (Олєґ Янковський) переживає кризу середнього віку. Напередодні сорокарічного ювілею він відчайдушно чіпляється за плинну молодість: нервово заграє з коханками, хуліганить з випадковими пацанами, артистично хамить колегам по роботі.

Хоча відносини Маркова з реальністю балансують між екзистенційною драмою, де йому «справді погано», та балаганними номерами, особливим чином вони контрастують на тлі моралізаторського побуту пізнього «брєжнєвізму». Втома від життя середнього радянського інженера в них відчувається, як втома від епохи, в якій польоти можливі лише уві сні.

Фільм знімався Балаяном в древньому та сонному російському Володимирі за участі зіркових московських авторів 80-х та в компанії його постійних співаторів, оператора Вілена Калюти та композитора Вадима Харпачова. Перший з них надав міському побуту поетичний фотографічний вимір, другий своїми синтезованими звуками, немов відповідав за зв’язок героїв з космічними сферами.

Знімаючи фільм про втому чоловіка в розквіті сил, сорокадвохрічний Роман Балаян в «Польотах» ледь не єдиний раз в своїй фільмографії філігранно влучив як в нерв часу, так і в якийсь універсальний стан важкості й маруди життя. Трікстер і «бєдний Єрьома» Сергій, немов, лишиться з режисером й надалі перероджуватиметься то як журналіст Олексій (той же Янковський) в «Бережи мене, мій талісман» (1986), то як хірург (Ахтем Сеітаблаєв) в «Ми є. Ми поруч» (2020), ледь не ставши авторським прокляттям Балаяна.

Проте саме в «Польотах уві сні та наяву» вся награна маскулінність й трагічна невідповідності героя самому собі точно з’являється в потрібному місці в потрібний час, сумно відобразивши драму цілого покоління пізньорадянської «технічної інтелігенції».