top-100-film
68-70

Подорожні

Режисер:

Ігор Стрембицький

Сценарист:

Наталя Конончук

Оператор:

Ігор Стрембицький, Артем Васильєв

Рік створення:

2005

Студія:

Україна, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого

Хронометраж:

10 хв

Меланхолійний поетичний етюд, що зображує акторський будинок ветеранів в Пущі-Водиці, психоневрологічний диспансер, а також поля, пісні, електрички… Наратив цього короткометражного фільму зафіксувати не так і просто. Легше оцінити сумну ауру показаних дисциплінарних закладів та той контраст, що виникає між клаустрофобічними коридорами та спогадами їх мешканців про свободу. Про дитячий біг засніженими полями. Про колискову «Ой люлі-люлі, спатоньки хочу», виконану для фільму Мар’яною Бенюк.

Фільм готувався режисером Ігорем Стрембіцьким разом із дружиною-сценаристкою-кінознавчинею Наталією Конончук. Особливого шарму та «культовості» фільму додавали його малобюджетність (3 тис. долларів), використання в ньому контрастної чорно-білої плівки «Свема» та елегантна операторська робота побудована на повільних панорамах та коротких, але чітких портретах, знятих любителем фотографії Стрембицьким разом з однокурсником Артемом Васильєвим.

Уродженець Гуцульщини, учень Сергія Буковського та Володимира Кукоренчука, Ігор Стрембицький, здавалося, з’явився нізвідки. Початок 2000-х років в українському кіно характеризувався пусткою та безриб’ям та не дозволяв очікувати на прориви. Кіно фінансувалося нерегулярно. Старші колеги Стрембіцького пішли працювати на телебачення, його ровесники могли показати свої короткометражні фільми лише кілька разів на рік під час фестивалів «Відкрита ніч» та «Молодість». А тут –  «Подорожні» не лише потрапляють до основного конкурсу найвідомішого у світі кінофестивалю, а ще й несподівано беруть його нагороду.

Не менш дивно в цій історії те, як склалась подальша доля Стрембицького та Конончук. Криза української кіноіндустрії 2000-х завадила молодому дуету побудувати кар’єру в кіно навіть попри нагороду в Каннах та особисті вітання від президента Віктора Ющенка. Стрембицький зник з радарів більш ніж на півтора десятиліття – працював на каналі «Тоніс», асистував Сергію Буковському та Іллі Хржановському.  Аж доки в 2017 році не повернувся в кіно з несподіваним чотирисерійним VR360-документальним альманахом «Вівчарі».