Ордер на арешт

«Червоні» залишають місто, голова ревкому Сергій Каргальський просить свою дружину Надію залишитися і переховати у себе таємний пакунок із документами. «Білі» входять у місто й одразу з’являються з обшуком на порозі Надії. Пакунок не знаходять, однак Надію заарештовують. «Білий» офіцер-контррозвідник  довго допитує її в садибі-штабі. Однак Надія твердо мовчить і сумлінно приховує місцезнаходження пакунка, попри шантаж і загрози її сину, чоловіку і навіть глузду.

«Ордер на арешт» зафільмував Георгій Тасін – керівник Ялтинської та Одеської кінофабрик, великий шанувальник німецького експресіонізму та режисер першого радянського “істерна” «Алім» про життя та боротьбу кримських татар – у співпраці з німецьким оператором Альбертом Кюном та відомим кримськотатарським театральним актором, першим народним артистом Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки Хайрі Емір-Заде.

Інспірований життєвою драмою антиімперського революціонера Єгора Сазонова «Ордер на арешт» – перший український радянський фільм, який тематизує традиційне мовчання жінки. Надію силують говорити, однак саме через навик мовчання вона протистоїть раціональному світові чоловіків і війни.

Допит Надії Карагальскої перетворюється фактично на радянський аналог судового процесу з «Пристрастей Жанни Д’Арк», які Карл Теодор Дреєр зніме через два роки після фільму Тасіна. Тому попри свою розважальну ауру з шпигунськими перевтіленнями, психологічними тортурами та романтикою революційних комітетів, «Ордер на арешт» є в той же час роздумом про роль жінки в історичних/істеричних процесах громадянських війн.