top-100-film
36

Молитва за гетьмана Мазепу

Режисер:

Юрій Іллєнко

Сценарист:

Юрій Іллєнко

Оператор:

Юрій Іллєнко

У ролях:

Богдан Ступка, Людмила Єфименко, В’ячеслав Довженко, Нікіта Джиґурда, Сергій Романюк, Віктор Демерташ, Катерина Лісовенко, Пилип Іллєнко, Сергій Марченко, Марина Петренко, Лесь Сердюк, Остап Ступка, Михайло Голубович, Олег Драч, Дмитро Миргородський, Раїса Недашківська, Кость Степанков

Рік створення:

2001

Студія:

Україна, Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка, «Родовід»

Хронометраж:

154 хв

Іван Мазепа мирно покоїться у труні, і навіть цим лякає переможця Полтави, російського володаря Пєтра I. Розлючений, на межі божевілля, цар з’являється біля поховання, налаштований знищити усі залишки пам’яти про українського гетьмана. Але Мазепа повстає з могили і переказує ворогу історію власного життя.

Останній фільм Юрія Іллєнка з перших кадрів перетворюється на метакоментар до самого себе. Українське кіно, що за нестачі державного фінансування повільно вмирало протягом 1990-х, повстає з потойбіччя, водночас жваве та моторошне. Барочна багатозначність, поетичність кінотрадиції 1960-70-х, з якої вийшов Іллєнко, в умовах нової Руїни обертається глузливим вертепом. Як це притаманно будь-якому видатному бі-муві, «Молитва за гетьмана Мазепу» — кіно водночас абсурдно неконвенційне і напрочуд промовисте: болісні історичні міркування автора загублюються у кемповій екранній феєрієї, наївно постмодернистський іллєнківський сценарій (що спочатку мав назву «Ненаситець») несподівано — либонь, навіть для автора — обертається не в жарт радикальним мистецьким висловлюванням.

В кінематографічних колах живуть легенди й про тривалі зйомки фільму під патронатом вищих міністерських кіл на роз’їденій корупцією Кіностудії імені Довженка; й про гучну прем’єру стрічки, що виявилася, як і сам фільм, черговим перформативним актом. Сам Юрій Іллєнко зробив все можливе, аби перетворити історію позаконкурсного показу на Берлінале 2002 року, подальшого скандалу через скарги російського Мінкульту та важкої долі стрічки на батьківщині через той-таки скандал на ще один, останній міт про себе. На берлінській світовій прем’єрі фільм демонструвався через нестачу коштів в недоробленій версії зі звуком у моно, яку багато років потому справно поширювали пирати. Тим часом Іллєнко монтував стрічку далі і вдосконалював звукову доріжку, насичуючи її розлогими коментарями від першої особи. Режисерський остаточний, у чомусь навіть божевільніший за берлінський монтажний варіант має назву «Молитва за гетьмана Мазепу. Нова версія» і датується 2010 роком. Іллєнко створив фільм-явище, що не має остаточної версії і спирається будь-якому послідовному прочитанню, — і в цьому, нарешті, досяг художніх вершин свого улюбленого Орсона Веллса.

Контроверсійне кіно, Лариса Брюховецька (Кіно-Театр №2, 2003)

Молитва за гетьмана Мазепу в Гарварді, Юрій Шевчук (Кіно-Театр №1, 2005)