Майдан

Пильна етнографічна замальовка Революції гідності в Києві 2013-2014 років. З трьох місяців Євромайдану Сергій Лозниця та його оператор Сергій Стеценко зафіксували на статичну камеру лише кілька тижнів з різних етапів протесту. Проте цього матеріалу вистачило, щоб досить умовно розділити його в фільмі на чотири глави драматургії революції: «Пролог», «Торжество», «Боеві дії», «Постскриптум».

Карнавальні й мирні демонстрації кінця 2013 року продовжуються першими боями січня-лютого 2014-го, гіркою гарячою фазою конфлікту та його несподіваною чорною розв’язкою.

Хоча епохальні події на майдані Незалежності були зафільмовані ретельніше за будь-яке іншу політичну подію в історії України, саме фільм Лозниці став одним з його найбільш зважених документів. Камера «Майдану» холодно схопила панораму сумбурних історичних події, мов брейгелівське полотно, без жодних суб’єктивних акцентів та портретів. Лиш збурений натовп тут є дійовою силою протесту. Лиш колективний механізм – рухає справу революції до її трагічної перемоги. І лиш повсталий народ подається в фільмі як головний герой.

Саме завдяки «Майдану» більш безпосереднє уявлення про революційні події в Україні отримали й західні кіноглядачі. Фільм Лозниці мав прем’єру в Каннах вже в травні 2014 року й одразу набув для європейської публіки статусу канонічної документації Революції гідності. А сам режисер продовжив антропологічне вивчення колективності й в своїх наступних документальних проєктах «Подія» (2015) та «Аустерліц» (2016).