Липневі грози

«Липневі грози» – дилогія про перші за довгий час масові протести в Радянській Україні. Дві частини дилогії «Страйк» і «Викид» присвячено двом безпрецедентним по масштабу хвилям шахтарських страйків у Донецьку в 1989 та 1990 роках відповідно. В цих історичних забастовках взяло участь кілька сот тисяч гірників. Самі події стали вагомим фактором в історії краху радянської комуністичної системи.

Протести на Донбасі розпочалися в липні 1989 року – було зупинено роботу понад ста шахт. Вже за тиждень після початку страйк шахтарів став предметом спеціального телевізійного звернення Міхаіла Горбачова. Представників страйкому було запрошено на переговори до Москви, де всі їхні вимоги було тимчасово задоволено. Паралельно з розгортанням забастовки та промовами гірняків на площі в Донецьку, автори фільму спостерігають злидарські умови життя шахтарів та важкі умови праці на шахті «Лідієвка».

Другий фільм дилогії «Липневі грози» розпочинається з аварії на шахті імені К.І. Поченкова у лютому 1990 року, внаслідок якої загинуло 13 гірників. Із часу літніх протестів реальна ситуація на шахтах фактично не змінюється, це призводить до другої хвилі шахтарських протестів у 1990–1991 роках. Серед гасел шахтарів цього разу з’являються політичні вимоги, наприклад, про декомунізацію влади та самостійність України. Представники шахтарів зустрічаються з комуністичними чиновниками, зокрема з останнім Першим секретарем ЦК КПУ Станіславом Губенко та Головою Ради Міністрів СРСР Ніколаєм Рижковим. Серпневий путч і остаточний розпад Країни Рад шахтарі Донбасу зустрічають в страйкомах.

Режисери фільму Анатолій Карась і уродженець Донеччини Віктор Шкурін у своєму фільмі з захопленням і тривогою вхоплюють історію зародження та розвитку шахтарського протестного руху. Камера Анатолія Кріпченка та Сергія Тимофєєва не може відірвати погляд від палких промов страйкарів та уважно фіксує еволюцію гасел протесту. В 1993 році Незалежна профспілка гірників, страйковий комітет Донецька та творче об’єднання «Криниця» висунула авторів «Липневих гроз» на присвоєння Шевченківської премії, яку вони зрештою і отримали.

З точки зору сучасного глядача, «Липневі грози» – безцінний документ епохи Перебудови. Насамперед ми бачимо перші промені пробудження сучасної політичної свідомості українців, які знайдуть своє продовження і в «Революції на граніті», і в «Україні без Кучми», і в двох новочасних Майданах. Та і здобуття Україною Незалежності стало наслідком громадських протестів, подібних до зображених в «Липневих грозах». Крім того, важко буде уникнути аналогій із останніми історичними подіями в Україні. Так, серед учасників колізій страйку в фільмі можна зустріти кількох персонажів нещодавнього українського політикуму – колишніх нардепів Юрія Болдирєва і Петра Симоненка. Цікавим є і те, що більшість подій фільму розгортаються на площі перед обласним комітетом партії – тією самою будівлею, де до 2014 року розташовувалася Донецька ОДА, з захоплення якої взяв свій початок терористичний проєкт «ДНР».