top-100-film
90-94

Крізь сльози

Рік створення:

1928

Студія:

УСРР, Перша кінофабрика ВУФКУ (Одеса)

Хронометраж:

75 хв

Режисер:

Григорій Гричер

Сценарист:

Григорій Гричер, І. Сквирський

Оператор:

Фрідріх Веріґо-Даровський, Ніколас Фаркаш

У ролях:

Іван Кавеберг, Анна Горічева, Марія Синельникова, А.Кантор, Володимир Ланськой, Мошеле Зільберман, Абрам Вабник, М. Заславський, Цукер, Б.Чернов, Олександр Сашин, Осип Мерлатті, Матвій Ляров, Мошеле Зільберман, Теодор Брайнін, Анастасій Симонов, Алєксандр Істомін

У маленькому містечку живе бідний швець Перчик, який уже давно мріє купити козу. Тим часом донька Перчика Фрида закохується у безробітного Елю. Перчик категорично проти їхнього шлюбу — бо яка ж коза, коли зять без грошей. Зрештою Перчик сам купує козу у багатія-шинкаря, але той замість кози підсовує Перчикові… козла. А тут ще незадоволений пошитим мундиром справник фабрикує документ, за яким Перчика зі всією його родиною висилають з містечка як баламута.

Працьовитий вуфківець Григорій Гричер був визнаним майстром трагікомічних замальовок з життя українського єврейства. Це не перша в його кар’єрі екранна адаптація Шолом-Алейхема — 1926 року за участі Ісаака Бабеля режисер екранізував «Мандрівні зорі». Сценарій «Крізь сльози» народився у 1927 році з розповідей «Зачарований кравець», «Мотес — син Кантора Пейса» та «Ножик» і був не рекомендований Вищим кіно-репертуарним комітетом, але режисер встиг розпочати зйомки за два тижні до офіційної заборони. Вочевидь, ліричній та витонченій сюжетній канві бракувало, попри помітну критику царського режиму, актуального соціального та політичного забарвлення; закономірно, що далі Гричер узявся за «Квартали передмістя» Миколи Бажана, присвячені життю сучасного — станом на 1930 рік — радянського штетла.

Не менш закономірно, що ностальгійне кіно з яскравими ролями акторів та акторок Московського державного єврейського театру — зокрема юного Мошеле Зільбермана — мало попит у нерадянських ашкеназьких колах. 19 листопада 1933 року сталася успішно прем’єра «Крізь сльози» у Нью-Йорку, у кінотеатрі Acme; прокат тривав шість тижнів — неабиякий результат для нішового діаспорного видовища. У дусі стилістики раннього звукового їдишомовного кіно, короткочасний бум якого починається в ті-таки роки на Манхеттені, його було перемонтовано, з доданням сцени на початку і закадрового коментаря. Саме ця версія стрічки збереглася до сьогодні; у 1991 році її ремастирував The National Center for Jewish Film у штаті Масачусетс. Можна сподіватись, що Григорію Гричеру, відомому у колах ВУФКУ своєю любов’ю до далеких закордонних подорожей, сподобалася б ця дивна заокеанська доля — з американським гепі-ендом — одного з його скромних шедеврів.