Крізь сльози

У маленькому містечку живе бідний швець Перчик, який уже давно мріє купити козу. Тим часом донька Перчика Фрида закохується у безробітного Елю. Перчик категорично проти їхнього шлюбу — бо яка ж коза, коли зять без грошей. Зрештою Перчик сам купує козу у багатія-шинкаря, але той замість кози підсовує Перчикові… козла. А тут ще незадоволений пошитим мундиром справник фабрикує документ, за яким Перчика зі всією його родиною висилають з містечка як баламута.

Працьовитий вуфківець Григорій Гричер був визнаним майстром трагікомічних замальовок з життя українського єврейства. Це не перша в його кар’єрі екранна адаптація Шолом-Алейхема — 1926 року за участі Ісаака Бабеля режисер екранізував «Мандрівні зорі». Сценарій «Крізь сльози» народився у 1927 році з розповідей «Зачарований кравець», «Мотес — син Кантора Пейса» та «Ножик» і був не рекомендований Вищим кіно-репертуарним комітетом, але режисер встиг розпочати зйомки за два тижні до офіційної заборони. Вочевидь, ліричній та витонченій сюжетній канві бракувало, попри помітну критику царського режиму, актуального соціального та політичного забарвлення; закономірно, що далі Гричер узявся за «Квартали передмістя» Миколи Бажана, присвячені життю сучасного — станом на 1930 рік — радянського штетла.

Не менш закономірно, що ностальгійне кіно з яскравими ролями акторів та акторок Московського державного єврейського театру — зокрема юного Мошеле Зільбермана — мало попит у нерадянських ашкеназьких колах. 19 листопада 1933 року сталася успішно прем’єра «Крізь сльози» у Нью-Йорку, у кінотеатрі Acme; прокат тривав шість тижнів — неабиякий результат для нішового діаспорного видовища. У дусі стилістики раннього звукового їдишомовного кіно, короткочасний бум якого починається в ті-таки роки на Манхеттені, його було перемонтовано, з доданням сцени на початку і закадрового коментаря. Саме ця версія стрічки збереглася до сьогодні; у 1991 році її ремастирував The National Center for Jewish Film у штаті Масачусетс. Можна сподіватись, що Григорію Гричеру, відомому у колах ВУФКУ своєю любов’ю до далеких закордонних подорожей, сподобалася б ця дивна заокеанська доля — з американським гепі-ендом — одного з його скромних шедеврів.