
Короткі зустрічі
1967
Українська РСР
Одеська кіностудія
96 хв
Кіра Муратова
Леонід Жуховицький, Кіра Муратова
Геннадій Карюк
Ніна Русланова, Владімір Висоцкій, Кіра Муратова, Лідія Базильська, Ольґа Вікландт, Алєксєй Ґлазирін
Свій дебютний фільм на тему відсутності води в одеських квартирах Муратова перетворила на тонку психологічну розвідку про характери трьох зовсім різних людей. В центрі сюжету – чиновниця Валентина (Кіра Муратова), яка виступає на нарадах та інспектує новобудови на наявність води у кранах, ця «книжна жінка» рухається як автомат у потоці щоденних матеріальних клопотів. У свій день народження вона знайомиться з чоловіком «циганської професії» – геологом-бардом Максимом (Владімір Висоцкій).
Вони закохуються, відчуваючи, що в іншого є те, чого кожному з них бракує, але саме ці речі вони й не можуть прийняти. Валентина – його кочівний спосіб життя, Максим – її матеріалістичність та «автоматизм». Одного вечора на порозі у Валентини з’являється юна дівчина з провінції – Надя (Ніна Русланова), яку хазяйка бере до себе домогосподаркою, не знаючи, що дівчина закохана в Максима і навіть мала з ними романтичну пригоду.
Для Ніни Русланової це дебютна роль. У той час вона ще навчалася в інституті і про дозвіл на зйомки Кіра Муратова піклувалася особисто. Грати у власному фільмі Муратова не збиралася, але так гарно показувала, як виконувати той чи інший епізод, що після відмови акторки головної ролі знімальна група запропонувала їй самій втілити цей образ. Саме під час участі у зйомках цієї стрічки Владімір Висоцкій сформував свою характерну манеру співу – форсованим голосом із підкресленою хриплістю.
Вже у цій стрічці пізнаються характерні для творчості Муратової дивакуваті персонажі, монологи і рефрени, умовності та деяка театральність діалогів. Проте тут вони ще знаходяться на периферії основних сюжетних ходів. Стрічка могла би видатися звичайною радянською романтичною історією на тему села і міста, якби не кілька особливостей. Але саме ці «особливості» – нелінійний монтаж, «дивні» стосунки між персонажами, вільнодумні музично-поетичні вставки й перевантаження естетичними прийомами – були причиною того, що фільму дали найнижчу прокатну категорію і протягом 20 років майже ніде не показували.