Королева бензоколонки

Некороновану «королеву бензоколонки» звати Людмила Добривечір. 17-річна дівчина тимчасово влаштовується заправницею на шосе Київ-Ялта, чекаючи іспиту на участь у своєму улюбленому «Балеті на льоду». Але виявляється, що й на бензоколонці є місце молодим, і бути зіркою маленького містечка — не менш почесно, ніж красуватись на ТБ. Не стане Людмилі на заваді навіть скептично налаштований поважний директор заправки Панас Петрович.

Легендарний прокатний хіт — за деякими даними, «Королева» трималася в загальносоюзних лідерах близько п’яти років, поки її не посунула «Кавказька полонянка» (1967), — кіностудії Довженка народжувався повільно. Микола Літус, учень Ґріґорія Алєксандрова й початківець, довго лобіював на головну роль кандидатуру естонки Тер’є Луйк. Врешті-решт худрада наполягла на іншій, «зірковій» кандидатці, та ще й передала режисерські повноваження більш досвідченому Олексію Мішуріну («Літа молодії», 1959). Літус втримався на знімальному майданчику в ролі другого режисера; Надєжда Румянцева виконала свою останню головну роль, перш ніж наштовхнутись на вікову «скляну стелю» й втекти в анімацію; Луйк не стала відомою акторкою, але перетворилася на режисерку центрального союзного телебачення.

«Королева бензоколонки» — остання радянська screwball-комедія, лебедина пісня жанру, не без посередництва вже згаданого Алєксандрова пересадженого з американського на сталінський ґрунт. Сьогодні цей фільм з його кумедним «активістським» пафосом виглядає прогресивнішим за комедії відлиги і застою, героїні яких реалізують себе виключно в романтичних стосунках. Фільм Мішуріна-Літуса не тільки зафіксував злам стилів на початку буремних 1960-х, але й до сьогодні приваблює туристів у крихітний Пирятин на Полтавщині, де розташована та сама заправка з характерною вежею поруч.

Монтажний лист