Хліб

Демобілізований червоноармієць вертається в своє село. Захоплений духом колективізму, він переорює межі «куркулів» і засіює їх землю відібраним у «міщан» зерном. Його батько, людина традиційного світогляду, не вірить, що крадене зерно зійде на краденій землі. Він живе в пантеїстичному світі українського етосу, де гріх має свій матеріальний вимір. Та коли зерно таки сходить, дід визнає правоту сина – заради побудови нового світу старі закони світобудови мають бути зламані.

Кіноепос «Хліб», створений Миколою Шпиковським в один рік із Довженковою «Землею», утворює з нею парадоксальну світоглядну й естетичну пару. Проте, якщо «Земля» давно увійшла до кінематографічного канону, стрічка Шпиковського донедавна залишалася невідомою широкій аудиторії.

В одній із нечисленних анотацій до стрічки сюжет описується буквально кількома словами: «Фільм має висвітлити взаємини міста та села довкола продовольчої проблеми». Насправді «Хліб» претендує на охоплення значно ширшої історичної картини. Дія фільму розгортається у 1920 році. Проте, як це властиво тогочасним радянським утопіям, одна посівна кампанія дивовижним чином уміщає в себе ціле десятиліття прогресу, включно з електрифікацією та колективізацією села.

Завершений у жовтні 1929 року «Хліб» вийшов на екрани республіки 4 березня 1930 року, про те до загальнорадянського прокату стрічку не було допущено з формулюванням: «Проблема хліба трактується в фільмі поза зв’язком із соціалістичним будівництвом. Питання про те, що індивідуальне землекористування ставить межу розвитку Народного господарства, в картині не торкнуться. Картина перегукується з вузькими місцями нашої сучасності. Зміни, внесені в новий варіант картини, не усунули з неї основних її недоліків. Картина спотворює історичну дійсність в галузі вирішення аграрного питання».

Після цієї відносної невдачі Шпиковський зніме в Україні єдиний фільм «Гегемон» (1931), повернеться до Москви та перестане знімати кіно, зайнявшись суто написанням сценаріїв.