Гамер

Косс живе у провінційному місті (у якому легко впізнати Сімферополь, кримську столицю, яку зазвичай не побачиш у «великому» кіно) і не витрачає зайвого часу ні на що, окрім комп’ютерних ігор. Хлопець усвідомлює, що є талановитим кіберспортсменом, і готується брати участь у чемпіонаті світу. В Косса немає друзів — хоча є «однодумці» і навіть фанати; стосунки з матір’ю він також готовий покласти на жертовник справи всього свого життя. Але чи вистачить на ціле життя одного-таки «гамерства»?

Сухий, колючий лаконізм «Гамера» вразив перших його фестивальних глядачів і глядачок вже у 2012-му: за стилем, що невловимо контрастував з усталеним стандартом пострадянського малобюджетного реалізму, виразно відчувався своєрідний, яскравий характер автора. Сенцов легко й органічно знайшов себе у кіно, до того присвятивши, саме як його Косс, багато років кіберспорту. Разюча органіка екранного світу є ключовою рисою «Гамера», запорукою того, що за відсутністю оцінок чи розлогих мотивацій ховається віра в питому цінність і безумовну моральну вагу життєвих рішень героя, ба й навіть його епізодичних ровесників.

Джерела слабко пов’язаного з кінотрендами, за винятком хіба що певної несвідомої орієнтації на одвічне радянське кіно застою, кіно Сенцова радше літературні. У світлі цього факту логічно, що бібліографія Сенцова наразі є значно більшою за фільмографію, хоча фактична причина цього — п’ятирічне політичне ув’язнення режисера в російській колонії. Звичайно ж, за жанром його «Гамер» — не роман, а оповідання; взірець екранної малої форми, зразок самоконтролю й усвідомлення власного досвіду і власних меж, що йому рік за роком надавало дедалі більшого масштабу вже життя — справжнє, не фестивальне.