top-100-film
95-100

Біосфера! Час усвідомлення

Режисер:

Фелікс Соболєв

Сценарист:

Владен Кузнєцов

Оператор:

Георгій Лемешев, Микола Мандрич, Петро Ракітин, Володимир Бєлоруссов

Рік створення:

1974

Студія:

Київнаукфільм

Хронометраж:

16 хв

Натхненна Володимиром Вернадським публіцистична розповідь про генезис життя у Всесвіті — від фізичних елементів первісного бульйону до цивілізації людини розумної. «Біосфера! Час усвідомлення» (1974) в чомусь переломний фільм-маніфест, яким можна досить умовно розділити два етапи фільмографії лідера київської школи науково-популярного кіно Фелікса Соболєва.

Якщо наприкінці 1960-х режисера цікавить кібернетика та технічна революція, а славу йому приносять полемічні фільми про наукові загадки та експерименти («Мова тварин», 1967), то в другій половині 1970-х його все більше цікавлять ті теми, перед якими тогочасна наука все ще пасувала, в першу чергу, — межі людської свідомості й глибини підсвідомості.При чому подекуди цей інтерес виходив за межі ілюстрації наукових чудасій та заяложеного радянського гуманістичного реалізму, а ніс в собі потужний емансипативний мотив. Зінаїда Фурманова, авторка першої, — ще радянської, — книги про Соболєва, писала: «Задовго до квітня 1985-го радянські люди отримали дозвіл на зір, слух та голос». Мовляв, Соболєв показав нам, що всі ми конформісти («Я та інші», 1971), але ж маємо такий неймовірний потенціал («Сім кроків за обрій», 1969; «Дерзайте, ви талановиті», 1974) «можливості, як такої».

«Біосфера! Час усвідомлення» рвучко виносить людину за межі її побуту, її совєтськості. Закликає наш розум вийти за межі індивідуального чи групового мислення. Чи то повертаючись до Вернадського, чи то випереджаючи час, пропонує міркувати планетарного рівня. Звичайно стрічку ще не позбавлено тягаря антропоцентризму ХХ ст., — виражених, як в розміщенні людини на гребні еволюції, так і в міцному голосі раціонального наратора-чоловіка. Попри це фільм не просто просіює кращі ідеї «вчення про ноосферу» та радянської версії нью-ейдж, але й пропонує ідеї релевантні й екологічному мисленню ХІХ ст. А в зображеній в фільмі метафорі життя як випадкового крижаного кристалу на віконному склі, Соболєв, немов би, навіть випереджає фізика-космолога Лоуренса Максвелла Краусса.

Особливої уваги заслуговує й естетика фільму. Ілюструючи клітини чи фізичні стихії в досить розкутий анімаційний спосіб, Соболєв творить одну з небагатьох радянських стрічок по рівню поетики та абстрактності співзвучної західному кіноавангарду того часу.