“ШЕВЧЕНКО 200” НА ПРОЕКТІ ШЕВЧЕНКО/MANIA/
У рамках проекту Шевченко/MANIA/ Мистецький Арсенал спільно з Державним агентством України з питань кіно та Національним центром Олександра Довженко вперше в Україні презентують dvd колекцію фільмів “Шевченко 200” : збірку найвідоміших художніх фільмів про Шевченка, які створили кінематографічний канон репрезентації поета як національного генія та пророка.
У п’ятницю 7 березня о 14.00 відбудеться презентація dvd колекції “Шевченко 200” та о 19:00 спеціальний показ фільму “Тарас Шевченко” (1926) режисера Петра Чардиніна в супроводі нового саундтрека від сучасного київського композитора Олександра Саратського.
В прес-конференції братимуть участь: перший заступник Голови Державного агентства з питань кіно Сергій Сьомкін, директор кіноархіву Національного центру Олександра Довженка Іван Козленко, генеральний директор Національного культурно-мистецького та музейного комплексу «Мистецький Арсенал» Наталія Заболотна, а також очікуються учасники знімальних груп представлених фільмів.
8, 9, та 10 березня відбудуться покази фільмів з нової dvd-колекції «ШЕВЧЕНКО 200».
Будуть демонструватись такі фільми: “Тарас Шевченко” Петра Чардиніна (1926), однойменний соцреалістичний фільм Ігоря Савченка (1951), дебютний фільм Івана Миколайчука “Сон” (1964), екранізація “Наймички” (1963), фільми документального блоку “Тарас Шевченко. Спадщина. Надії” (1994-1995).
Колекція “Шевченко 200” створена на замовлення Державного агентства України з питань кіно. В оформленні колекції використані зображення оригінальних кіноплакатів до фільмів, зокрема й рідкісний плакат до фільму “Тарас Шевченко” 1926 року, який створив тепер несправедливо забутий український художник-плакатист Костянтин Болотов.
Розклад показів по вихідним дням:
1 березня, субота:
14:00 – “Тарас Шевченко”, 1951
Кіностудія ім. Довженка
Режисери: Ігор Савченко, Олександр Алов, Володимир Наумов
17:00 – «Наймичка», 1963
Кіностудія ім. Довженка
Режисери: Ірина Молостова, Василь Лапокниш
2 березня, неділя:
14:00 – «Наймичка», 1963
Кіностудія ім. Довженка
Режисери: Ірина Молостова, Василь Лапокниш
17:00 – “Тарас Шевченко”, 1951
Кіностудія ім. Довженка
Режисери: Ігор Савченко, Олександр Алов, Володимир Наумов
8 березня, субота:
14:00 – «Тарас Шевченко», 1926
Одеська кінофабрика ВУФКУ
Режисер Петро Чардинін
17:00 – «Сон», 1964
Кіностудія ім. Довженка
Режисер Володимир Денисенко
9 березня, неділя:
14:00 – «Сон», 1964
Кіностудія ім. Довженка
Режисер Володимир Денисенко
17:00 – «Тарас Шевченко», 1926
Одеська кінофабрика ВУФКУ
Режисер Петро Чардинін
10 березня, понеділок(вихідний):
14:00 – «Шевченко. Спадщина», 1994
Національна кінематека України, студія Київнаукфільм, Державний музей Т.Г. Шевченка,
Режисер Леоднід Анічкін
«Шевченко. Надії», 1995
Національна кінематека України, студія Київнаукфільм, Державний музей Т.Г. Шевченка,
Автор-режисер Леоднід Анічкін
«Дві долі», 2007
Кіностудія «Кінематографіст» на замовлення Державної служби кінематографії
Режисер Борис Квашньов
17:00 – «Шевченко. Спадщина», 1994
Національна кінематека України, студія Київнаукфільм, Державний музей Т.Г. Шевченка,
Режисер Леоднід Анічкін
«Шевченко. Надії», 1995
Національна кінематека України, студія Київнаукфільм, Державний музей Т.Г. Шевченка,
Автор-режисер Леонід Анічкін
«Дві долі», 2007
Кіностудія «Кінематографіст» на замовлення Державної служби кінематографії
Режисер Борис Квашньов
Про можливі зміни в графіку та новини проекту можна дізнатись тут artarsenal.in.ua
www.facebook.com/Mystetskyi.Arsenal
Більше про фільми:
“Тарас Шевченко”
Одеська кінофабрика ВУФКУ, 1926
Режисер Петро Чардинін
У ролях: Амвросій Бучма, Василь Людвінський, Іван Худолеєв, Микола Панов, Матвій Ляров, Іван Замичковський, Юрій Шумський
Перший український байопік і перший фільм про життя Шевченка, фільм, що визначав канони візуальної репрезентації біографії поета до виходу однойменного фільму Ігоря Савченка у 1951 році. На момент створення був однією з найкоштовніших постановок в українському радянському кіно: уперше для підготовки до зйомок були залучені спеціалісти з історії, етнографії, літературознавства тощо. Художнє оформлення фільму створив видатний художник-модерніст, академік Василь Кричевський, фільм консультував Сергій Єфремов, а роль Тараса Шевченка у картині блискуче виконав Амвросій Бучма. Цікаво, що перша третина фільму, “Маленький Тарас”, на створення якого значною мірою вплинула дружина Чардиніна, засновниця жанру радянського дитячого кіно Маргарита Чардиніна-Барська, існувала як окремий дитячий фільм.
Попри статус найбільшого українського досягнення режисера Петра Чардиніна, критики зустріли “Тараса Шевченка” неоднозначно. Картині закидали відсутність твердого кістяка, а то й “сценарію”, замість якого Чардинін начебто вів лише датований перелік подій з життя Шевченка, між якими не було причинно-наслідкового зв’язку. Кінознавці 1920-х не змогли оцінити таких рідкісних на тому етапі розвитку кіно прийомів як спогади й цитування рядків з творів Шевченка, що були композиційно використані як сполучна ланка між епізодами. Втім, складений із кількох новел, що ілюструють життя Шевченка-юнака, солдата, поета, “Тарас Шевченко” з тріумфом демонструвався в Україні й закордоном та став найуспішнішим кінопроектом України в 1926 році.
“Тарас Шевченко”
Кіностудія ім. Довженка, 1951
Режисери: Ігор Савченко, Олександр Алов, Володимир Наумов
Автор сценарію Ігор Савченко
Оператори: Аркадій Кольцатий, Данило Демуцький, Іван Шеккер
Композитор Борис Лятошинський
Художник Микола Рєзник
У ролях: Сергій Бондарчук, Іван Переверзєв, Євген Самолов, Гнат Юра, Лаврентій Масоха, Макр Бернес, Наталія Ужвій, Микола Тимофєєв, Володимир Честноков
Одна з перших повоєнних стрічок, ключовий фільм в усталенні кінообразу Тараса Шевченка. За життя Сталіна зняти біографію канонізованого поета довірили Ігореві Савченку, лауреатові на той час уже двох Сталінських премій. Першу з них він отримав за історичний кінофільм про іншого ключового персонажа української культури – Богдана Хмельницького. Фільм Савченка доволі традиційний; з біографії Шевченка, роль якого виконав оскароносний Сергій Бондарчук, режисер обрав давно повторювані сюжетні й драматичні повороти. Утім, зараз важко сказати, скільки в цьому було авторської інтенції: режисер раптово помер у грудні 1950 року, так і не закінчивши стрічки. Незавершену режисерську версію показали Сталіну, який, за своїм звичаєм, висловив дванадцять зауважень до фільму. Ніхто не ризикнув сказати Сталіну, що режисер помер, тому кінематографічні авторитети М. Ромм та І. Пир’єв запропонували завершити картину учням та асистентам Савченка, Олександрові Алову і Володимиру Наумову. Їм довелося врахувати всі зауваження Сталіна, характер яких гарно ілюструє такий приклад: вождь вимагав зрівняти за віком Чернишевського, зображеного юнаком, і вже старого Тараса. “Не женіться за маленькою правдою, – мотивував своє рішення Сталін. – Потрібна велика історична правда”. За деякими даними, менш заідеологізована (оригінальна незавершена) режисерська версія фільму збереглася і знаходиться в російському Держфільмофонді.
Колективна ж інтерпретація біографії Шевченка, що таки потрапила на великі екрани, зосереджується на антимонархічному періоді його життя: від повернення із Петербурга до участі в Кирило-Мефодієвському товаристві, від арешту до заслання. Фільм цікавий в першу чергу тим, що антиімперський пафос самого Шевченка зрощується в ньому з антицаристським пафосом Радянського союзу, наслідком якого стає усталення апропрійованого радянським владним дискурсом образу поета-комуніста-борця. Парадокс ситуації полягає у тому, що Радянський союз, як спадкоємець імперіалістичних амбіцій царської Росії, русифікував й доместикував український національний канон: у фінальних епізодах фільму Шевченко-поет не може вирішити, чим же віддячити російському народу, що укріпив його віру в майбутнє багатостраждальної Росії та знедоленої України. Утім, саме за такого Шевченка, “Заповіт” якого декламують піонери на схилах Дніпра, Сергій Бондарчук отримав Сталінську премію 1 ступеня. Також, на МКФ у Карлових Варах (1952), провідному міжнародному фестивалі для країн Варшавського договору, Ігореві Савченку був присуджений Особливий почесний диплом за режисуру, а Сергієві Бондарчуку – премію за виконання ролі Тараса Шевченка
“Наймичка”
Кіностудія ім. Довженка, 1963
Режисери: Ірина Молостова, Василь Лапокниш
Автори сценарію: Ірина Молостова, Михайло Ткач
Оператор Сергій Лисецький
Композитор Всеволод Рибальченко
Художники: Микола Рєзник, Михайло Полунін
У ролях: Віра Донська-Присяжнюк (співає Лілія Лобанова), Лариса Руденко, Борис Гмиря, Андрій Подубинський (співає Володимир Тимохін), Марія Форманюк (співає Єлизавета Чавдар), Олександр Мовчан, Вітольд Янпавліс
Музичний фільм за мотивами опери Михайла Вериківського “Наймичка”, в основу якої лягла однойменна поема Тараса Шевченка. Протофеміністична “Наймичка” належить до найбільш душевних поем Шевченка. У цій поемі поет розвиває тему, до якої він постійно повертався у поезії і живописі. Це – дискримінація жінки в традиційному сільському суспільстві, що стає найбільш видимою при зіткненні з чужорідними йому елементами (москалі, улани). За сюжетом і поеми, і фільму, молода дівчина Ганна, обдурена заїжджим уланом, підкидає свого позашлюбного сина до чужої бездітної сім’ї. Щоб мати змогу бачитися з дитиною, вона через деякий час влаштовується в цю родину наймичкою.
Крім блискучого акторського складу (Віра Донська-Присяжнюк отримала приз за найкраще виконання жіночої ролі на I Всесоюзному кінофестивалі (Ленінград, 1964), у популярному фільмі-опері взяли участь провідні музичні колективи Української РСР: Державний симфонічний оркестр УРСР (диригент С. Турчак) та хор Державного академічного театру опери та балету ім. Т.Г. Шевченка.
“Сон”
Кіностудія ім. Довженка, 1964
Режисер Володимир Денисенко
Автори сценарію: Дмитро Павличко, Володимир Денисенко
Оператор Михайло Чорний
Композитор Олександр Білаш
Художники Микола Рєзник
У ролях: Іван Миколайчук, Юра Леонтьєв, Дмитро Мілютенко, Наталія Наум, Костянтин Степанков, Михайло Державін, Василь Дашенько, Дмитро Франько, Іван Кононенко, Володимир Гончаров, Юхим Копелян, Раїса Недашківська.
3 листопада 1964 року в Києві відбулася прем’єра нового фільму про Тараса Шевченка “Сон”, де у ролі поета дебютувала майбутня ікона української кінематографії – Іван Миколайчук. Режисер Володимир Денисенко не дарма обрав за наративну рамку сатиричну поему “Сон” («У всякого своя доля»), написану Шевченком у 1844 році протягом так званого періоду “Трьох літ”. Твір цей став справжнім маніфестом анти царизму, репрезентуючи російський царат як нещадний та абсурдний авторитарний режим. За сатиричне зображення імператриці імператор покарав Шевченка важче, ніж решту учасників Кирило-Мефодіївського товариства, заславши його на солдатську службу до Оренбурга із забороною писати й малювати. Проте, цей сюжет Денисенко (якого, до речі, у 1949 році було засуджено до 5 років виправно-трудових робіт за “український буржуазний націоналізм” та заслано до Кірова) використовує лише як тло для створення ще одного шевченкового байопіку із канонізованою життєвою траєкторією: від сільського хлопця до впливового культурного діяча. Однак, “Сон” є перш за все спробою полемізувати з радянським образом Кобзаря, створеним Ігорем Савченком у фільмі “Тарас Шевченко” (1951). Шевченко у виконанні Сергія Бондарчука є радше радянським ідеологічним конструктом борця, пророка майбутньої революції. Проблематизуючи цей образ, Денисенко певною мірою актуалізує його для українського дисиденства 60–70-х років, закладаючи тим самим основи подальшої національної міфотворчості та канонізації Шевченка як ключової фігури українського націєтворення.
“Шевченко. Спадщина”
Національна кінематека України, студія Київнаукфільм, Державний музей Т.Г. Шевченка, 1994
Режисер Леоднід Анічкін
Автор тексту В. Майкут
Оператор Анатолій Солопай
Текст читає Богдан Ступка
Фільм, в основу якого в буквальному й переносному сенсі покладено колекцію Державного музею Т.Г. Шевченка. Коротка документальна стрічка розповідає одразу дві історії: драматична біографія Шевченка переплітається в ній із історією формування багатої колекції особистої спадщини Шевченка, яка після тривалих перепетій лягла в основу фондів Музею Шевченка. Фігурами, що об’єднують два наративи, виявляються друзі, однодумці й послідовники Шевченка – люди, які допомагали йому за життя і які зберегли пам’ять про нього після смерті.
“Шевченко. Надії”
Національна кінематека України, студія Київнаукфільм, Державний музей Т.Г. Шевченка, 1995
Автор-режисер Леоднід Анічкін
Оператор Анатолій Солопай
Текст читає Олександр Задніпровський
Документальна біографічна стрічка про пізній період життя Шевченка, від примусового призначення в Оренбурзький солдатський корпус і до самої смерті. Окрім сюжетної лінії надії, яка протягом 10 років лишалася єдиним прихистком Шевченка – надії на звільнення від муштри, на повернення в Україну, на право жити людським життям – у фільмі прочитується ще одна історія, історія інтернаціоналізму людини, канонізованої у якості національного пророка. Точніше, навіть не історія, а кілька історій взаємодопомоги й дружби Шевченка з росіянами та поляками. Цей сюжет автори стрічки ілюструють наведеними у фільмі словами Миколи Костомарова: “Пресловуті байки про дружбу народів, як, до речі, й про їхню ворожнечу, то ефемерні неіснуючі поняття. Насправді ж, є братерство світлих людей і є збита в зграю темна сила, що хоче крові інших за всяку ціну”.
“Дві долі”
Кіностудія “Кінематографіст” на замовлення Державної служби кінематографії, 2007
Режисер Борис Квашньов
Автор сценарію Світлана Степаненко
Текст читає Ігор Волков
Оператор Едуард Тимлін
Науково-пізнавальний фільм про мангишлацький період життя Тараса Шевченка та про його зв’язок із біографією казахського вчителя Есбола Умірбаєва. Після другого арешту Шевченка у квітні 1850 року і наступного піврічного ув’язнення, його перевели до Новопетровського берегового форту, на півострів Мангишлак у Казахстані. Дослідженню цього сумного періоду життя Шевченка українці багато в чому завдячують Есболу Умірбаєву, який створив на Мангишлаку музей художника й поета у Форті Шевченка.