КОЛО ДЗИҐИ

Знятий в Україні братами Дзиґою Вертовим і Михаїлом Кауфманом фільм ЛЮДИНА З КІНОАПАРАТОМ – один із найвизначніших маніфестів європейського кіноавангарду. 

У 2014 році авторитетне видання Sight & Sound назвало картину найкращим документальним фільмом усіх часів, а журнал Entertainment Weekly – одним із 12 документальних фільмів, які змінили світ. 

До 115-річчя Вертова репрем’єра відреставрованої картини відбулася в Київському планетарії на єдиному в Україні сферичному екрані діаметром 25 метрів.

Сучасний саундтрек для фільму створив Dj Derbastler (Іван Москаленко) – відомий український діджей, музикант, музичний продюсер, піонер української клубної музики та рейв-руху, легенда української андеґраундної культури.

НАВЕСНІ – неігровий фільм, створений Михаїлом Кауфманом, братом і співавтором Дзиґи Вертова, відповідно до авангардистської теорії «кіноока». 

Кадри пробудження міста, поновлення його життя, перегукуються з ліричними картинами відродження природи. У ліричній картині – зізнання в коханні Києву – постає нині майже невідома столиця кінця 1920-х років. Саме в НАВЕСНІ Кауфман уперше використав принцип «прихованої камери».

Другий із серії музичних кіноперформансів КОЛО ДЗИҐИ відбувся в Центрі сучасного мистецтва М17. 

Новий музичний супровід фільму створив сучасний композитор Олександр Кохановський – автор музики до низки експериментальних театральних постановок, кінофільмів, перформансів і мистецьких акцій. 

Polonia Restituta був створений підприємцем Юзефом Блешинським з приводу 10-річчя проголошення Польщею незалежності у 1918 році.  Урочиста прем’єра відбулася 27 лютого 1928 року у варшавському Великому театрі.

Хронологічно Polonia Restituta він охоплює період від 1917-го, коли у Варшаві перебували окупаційні війська Ханса фон Беселера, по 1921-й рік і завершується підписанням Ризького миру. 

Постійним контрапунктом до наративу про народження Польщі є українські визвольні змагання: на екрані з’являються Львів, Київ, Житомир, Бердичів тощо. Ми бачимо Симона Петлюру, що приймає парад під Ямполем після завершення Першого Зимового походу та крокує вокзалом поруч з Юзефом Пілсудським, бачимо бійців низки українських збройних формувань, включно з російським антибільшовицьким підрозділом війська УНР.

Критика сприйняла фільм Polonia Restituta схвально, але планованого широкого прокату у Польщі та США не відбулося — ймовірно, через шахрайство Блешинського з фінансами (у 1929-му загадкового підприємця оголосили у розшук). 

Подальша доля патріотичної стрічки виявилася невтішною. Її фрагменти, що збереглися у польських архівах, загалом склали 1075 метрів плівки на противагу 2286 в копії 1928 року для американського прокату. 

Національна фільмотека Польщі (Filmoteka Narodowa – Instytut Audiowizualny) реставрувала документальні кадри Polonia Restituta. Прем’єра реставрованої версії фільму відбулася у Варшаві в 2019 році. Polonia Restituta – єдиний фільм, що входить до Польського національного списку Програми ЮНЕСКО “Пам’ять світу”.

Сучасний музичний супровід до фільму представив Сон Сови – український гурт, що грає на стику академічної музики, джазу та електро. Учасники групи ідентифікують жанр як «музику для ще не знятого кінофільму». 

Фільм «У агні народжаная» (БРСР, 1929) у живому супроводі Relikt (Білорусь).

 Тисячолітня історія Білорусі – від княжих часів до Литовської доби та Речі Посполитої – сповнена визиску та соціальної несправедливості, завершується. Після громадянської війни спроба Білоруської Народної Республіки зберегти незалежність захлинається остаточно: Добровольчу армію Булах-Булаховського розбито Червоною армією. Тепер в Білорусі запанує мир і справедливість.

Велетенський національний епос, яким замислювався фільм «У агні народжаная» (В огні народжена), попри певну вторинність стосовно Довженкової «Звенигори», мав для білоруського кіно ті ж наслідки, що й Довженків фільм. Завдяки йому в Білорусі з’явився нарешті національний кінематограф.

Історіософський засяг режисера Уладзіміра Корш-Сабліна був тим складнішим і фундаментальнішим, що, на відміну від України, Білорусь не мала свого Грушевського, який концептуалізував би її минуле, а білоруська політична нація так і не відбулась. Проте, недовгий період «коренізації», оголошений більшовиками 1923 року, спричинив і в Білорусі культурний вибух, в епіцентрі якого з’явилось таке талановите кіно як «У агні народжаная».

Завдяки динамічному монтажу, незвичним ракурсам зйомки, подвійним експозиціям, нелінійному наративу «У агні народжаная» увійшов в історію як чи не єдиний білоруський авангардний фільм. 

Саме він стане головною подією Дня народження і відкриття сезону Довженко-Центру. «У агні народжаная» демонструватиметься у живому супроводі Relikt – білоруської групи, що грає в жанрах арт-рок, фолк-рок. В 2019 році Relikt випустили альбом, в який увійшов десяток білоруських народних пісень, зібраних з різних куточків Білорусі.

ТУРКСИБ – документальна стрічка про будівництво Туркестано-Сибірської магістралі. Нарівні з ЛЮДИНОЮ З КІНОАПАРАТОМ Дзиґи Вертова фільм вважається найяскравішим зразком радянського документального кіноавангарду.

Маловідомий в СРСР і сучасній Україні ТУРКСИБ справив величезний вплив на розвиток британського документального кіно й став культовим у Британії. Репрем’єра відреставрованої стрічки відбулася на фестивалі НІМІ НОЧІ (Одеса) із живим музичним супроводом від гурту Bronnt Industries Kapital (Велика Британія).

“Турксиб” цікавий не тільки новаторським монтажем і операторською роботою, але також фабульною драматургією, якій підпорядковано ритм фільму. Авторами сценарію – а точніше різних його версій – фільму виступили такі відомі теоретики кіно як Віктор Шкловський, Олександр Мачерет, Єфим Арон і сам Турін, якому, вочевидь і належить авторство останнього варіанту сценарію.

Неосяжні простори середньоазійських пустель, бавовняні плантації, середньовічний побут місцевого люду – все це показано в фільмі з непідробним ліризмом і вишуканістю. Залізниця, що має з’єднати Азію й далекий Сибір, стає магістраллю зустрічі цивілізацій, якою технічний прогрес невблаганно вторгається в медитативну пастораль мирних казахів. Маловідомий в СРСР і сучасній Україні, “ТУРКСИБ” справив величезний вплив на розвиток британського документального кіно й здобув у Британії культовий статус. Відреставрований Британським кіноінститутом (British Film Institute) в 2011 році “Турксиб” є реконструкцією британської версії фільму, змонтованої в 1930 році документалістом-експериментатором Джоном Грієрсоном (John Grierson). Британська версія, що відрізняється від радянської стрункішим і логічнішим монтажем, більш як на 10 хвилин довша за оригінальну: вочевидь з цензурних міркувань фільм було піддано перемонтажу в СРСР.

Цього разу топос для показу обирали особливо ретельно, оскільки він мав підкреслити “транспортну” тему стрічки. “ТУРКСИБ” вперше показали в арт-просторі “Мин”, що розташувався в колишньому Будинку трамвайника на Дегтярівській, 5. Зведений в 1902 як Народний дім (свого роду бюудинок культури), він у 1910 прийняв один з перших кінотеатрів столиці (за термінологією того часу – кінематографів), а в 1920-х перетворився на Клуб трамвайників, на другому поверсі якого було облаштовано простору театральну залу. Будинок культури Київського трамвайно-тролейбусного керівництва проіснував у цій по-купецьки пишній споруді до початку 2000-х.

Bronnt Industries Kapital – музичний інді-проект з Бристоля, створений продюсером і мультиінструменталістом Ґаєм Бартелом (Guy Bartell). В арсеналі проекту – три студійні альбоми Virtute et Industria, Häxan and Hard for Justice, випущені обмеженим накладом на британських і німецьких незалежних леблах. Альбом Häxan (2007) був створений як саундтрек до однойменного культового шведського німого фільму. Бартел підкреслює своє захоплення італійськими кримінальними фільмами, низькобюджетними трилерами та документальним кіно, які вплинули на створювану ним музику. Вперше гурт представив своє трактування “ТУРКСИБу” українським глядачам у червні цього року на фестивалі НІМІ НОЧІ (Одеса). В рамках проекту КОЛО ДЗИҐИ. Турксиб Bronnt Industries Kapital зіграють pre-party live.

 Режисер фільму Віктор Турін був майже викреслений із історії радянського кінематографу. Про нього принагідно згадували лише стосовно фільму “Турксиб”. У той же час Турін, що мав досвід кінороботи в Голлівуді, був одним із піонерів українського ігрового кіно, автором низки непересічних художніх фільмів. Один із них, “Провокатор” (“Його кар’єра”, 1927) з українською актрисою Анною Стен, що невдовзі стала зіркою Голлівуду, Довженко-Центром було показано в рамках найавторитетнішого в світі Фестивалю німого кіно в Порденоне в жовтні цього року. Фільм було відреставровано на базі Національної кіностудії художніх фільмів ім. О.Довженка 2011 року. Наразі в Центрі Довженка завершуються роботи з комплексної цифрової реставрації першого художнього фільму Віктора Туріна “Боротьба велетнів” (“Машина двох світів”, 1926) та фільму “Турксиб” в авторській радянській редакції.

ОДИНАДЦЯТИЙ – перша з трьох авангардистських стрічок, знятих Дзиґою Вертовим в Україні. Попри агітаційний характер, фільм дозволяє побачити реалії країни майже сторічної давнини очима одного з найвизначніших документалістів.

У фільмі Вертов сміливо експериментує з кіномовою і монтажем, успішно використовуючи ефекти поліекрану і накладення. За його словами, ОДИНАДЦЯТИЙ було «написано безпосередньо кінокамерою, без посередництва сценарію». Це дозволило режисерові стверджувати, що він винайшов чисту кінематографічну мову (водночас глибоко соціалістичну), в якій камера безпосередньо фіксує сиру матерію життя.

“Одинадцятий” було відреставровано на базі Національного центру Олександра Довженка наприкінці 2012 року. Основою для цифрової реставрації фільму стала версія, збережена в архіві Держфільмофонду Росії на 35мм негативній плівці.

Музичний супровід до фільму створено українським композитором Антоном Байбаковим. Антон Байбаков пише музику з 1998-го. Незалежний виконавець, що співпрацює з відомими українськими музичними гуртами (ДахаБраха, Катя Chilly), працює як звукорежисер кіно. 2006 року здобув нагороду на Всесвітньому фестивалі підводного зображення в Антибі (Франція) як звукорежисер стрічки «Портрет, написаний глибиною» (реж. Леся Мацько). У 2011 році отримав дві нагороди за найкращу звукову доріжку на Міжнародному кінофестивалі на Ібіці в Іспанії («Не скажу», реж. Ігор Копилов) та кінофестивалі «Відкрита ніч» в Україні («Гойдалка», реж. Сергій Мироненко).

ЗЕМЛЯ – найвідоміший український фільм, визнаний шедевром світового кіномистецтва. Авангардистська стрічка, що породила чи не найбільшу кількість cуперечливих тлумачень. Була заборонена через 9 днів після виходу в прокат. Офіційна причина — натуралізм та замах на звичаї. Стрічку реабілітували лише у 1958 році після міжнародного референдуму кінокритиків у Брюсселі, де вона увійшла до 12 найкращих фільмів в історії світового кіно.

Новий музичний супровід для ЗЕМЛІ створив український етно-хаос гурт «ДахаБраха», за плечима у якого – участь у таких фестивалях, як Glastonbury, Roskilde і Eurockéennes de Belfort. Сучасний саундтрек переорієнтовує акценти ЗЕМЛІ з ідеологічних на загальногуманістичні.

ХЛІБ – заборонений протягом десятиліть і нещодавно відреставрований Довженко-Центром авангардистський шедевр Миколи Шпиковського. Створений одного року з Довженковою ЗЕМЛЕЮ ХЛІБ утворює з нею парадоксальну світоглядну, ідеологічну та естетичну пару. Особлива принада фільму – неперевершена операторська робота та новаторський монтаж. Репрем’єра фільму в музичному супроводі білоруського інструментального тріо Port Mone відбулася 2013 року на Фестивалі німого кіно та сучасної музики НІМІ НОЧІ.

Port Mone – це суміш академічної музики, нойзу, експериментального фолку. Медитативна музика колективу, провідну мінорну тему якої визначає акордеон, сягає глибинного проникнення в базові, архаїчні шари організованого мелосу. Музика Port Mone, сповнена пантеїстичної, ба навіть метафізичної щирості, якнайліпше пасує до епічного «Хлібу», до якого гурт написав музику на замовлення фестивалю «Німі ночі».

СУМКА ДИПКУР’ЄРА – перший повнометражний фільм Олександра Довженка. Стрічка демонструє обізнаність режисера з німецькою кінематографічною школою взагалі і жанром пригодницького детективу зокрема. 

Сюжет фільму про викрадення сумки радянського дипкур’єра англійськими шпигунами базується на автентичному факті — збройному нападі на радянських дипломатичних кур’єрів Теодора Нетте та Іоганна Махмасталя 26 лютого 1926 року. Довженка запросили на постановку фільму завдяки знанню дипломатичного середовища, з яким він перетинався, працюючи в 1923 році в Берліні на дипломатичній службі. Однак фільм демонструє й іншу обізнаність – з німецькою кінематографічною школою взагалі і жанром пригодницького детективу зокрема. «Сумка дипкур’єра» є досить репрезетативною щодо кінематографічних штампів кіно 1920-х – фільм рясніє характерними сценами бійок (на палубі, на сходах, в купе) та типажами (шпигуни, кокотки, агенти поліції, тощо). Є у фільмі і єдине в житті Довженка камео – він з’являється у фільмі в ролі кочегара.

 Новий сучасний музичний супровід для «Сумки» створив гурт Zapaska — електро-акустичний інді-поп дует із Кам’янця-Подільського. Заснований як сайд-проект Яни Шпачинської із гурту «ЧеЧе» та Павла Нечитайла із групи «Пропала грамота» за чотири роки гурт Zapaska розвинувся у повнокровний музичний проект, що активно концертує в Україні і є досить відомим за кордоном. Робота над «Сумкою» стала першим експериментом дуету з німим кінематографом.

НЕБУВАЛИЙ ПОХІД – останній український фільм Михаїла Кауфмана й остання робота авангардистської школи «кіноків» в Україні. Конструктивістський фільм-репортаж, попри свою агітаційну форму, поєднує індустріальне захоплення Вертова з пантеїстичною м’якістю Довженка.

Після 80 років цілковитого забуття цей дивом збережений фільм поповнив чималу колекцію шедеврів українського кіноавангарду. 

Прем’єра повної версії відреставрованого НЕБУВАЛОГО ПОХОДУ під живий музичний супровід Test Dept відбулася на фестивалі сучасного мистецтва, кіна і музики AV Festival в Ньюкаслі (Велика Британія). 

В Україні фільм презентувався із музикою відомого кінокомпозитора Антона Байбакова.

АРСЕНАЛ було знято камерою легендарного кінооператора Данила Демуцького в оригінальних декораціях Володимира Мюллера.

Експресіоністична образність, досконала операторська робота та оригінальна драматургія вивели фільм далеко за рамки звичайної пропаганди й зробили його чи не найважливішим твором українського кіноавангарду. 

Національна рада американських кінокритиків відзначила АРСЕНАЛ серед п’яти найкращих стрічок 1929 року. Новий сучасний музичний супровід для «Арсеналу» створив мультиінструменталіст з Бристоля (Великобританія) Ґай Бартелл і його музичний інді-проект BronntIndustriesKapital.

Bronnt Industries Kapital – музичний інді-проект із Бристоля, створений продюсером і мультиінструменталістом Ґаєм Бартелом (Guy Bartell). В арсеналі проекту – три студійні альбоми Virtute et Industria, H äxan and Hard for Justice, випущені обмеженим тиражем на британських і німецьких незалежних лейблах.

Позначені впливом конструктивізму, ранні українські авангардистські мультфільми 1920-х рр., були полем не тільки художнього, але й технологічного експерименту, в якому народжувались такі дивовижні технічні відкриття як винайдений В’ячеславом Левандовським автоматичний олівець — далекий передвісник комп’ютерної анімації.

Програму складено з «мультиплікаційних плакатів», фейлетонів та рекламних кіноанонсів 1927-1930 рр. Часто анонімні, вони збереглися в складі хронікального кіножурналу «Кінотиждень ВУФКУ», сюжети якого передували демонстрації фільмів у кінотеатрах.

1926 року ВУФКУ (Всеукраїнське фото кіноуправління) заснувало Центральну мультиплікаційну майстерню на чолі з мультиплікаторами-новаторами В’ячеславом Левандовським та Володимиром Дев’ятніним, які невдовзі стануть піонерами радянської мультиплікації, а в 1927році створюють перші українські мультфільми «Українізація» та «Казка про солом’яного бичка» (1927). Ці перші стрічки не збереглися, однак дивом вцілілі агітаційні та рекламні «мультиплакати» на актуальні теми роззброєння, соціалістичного будівництва, бюрократизму тощо, створені на базі Кінотехнікуму ВУФКУ в 1927-1930рр., буде вперше за останні 80 років показано в супроводі сучасної електронної музики на закритті проекту «СЕРЦЕ ТЕМРЯВИ, поезії та музики. Ніч Книжкового Арсеналу».

Музичний супровід до мультфільмів створять: Dj U-Ra, Anton Baybakov

В програмі:

 – Мультиплікат «Дніпрельстан», 1927

– Мультиплікат-анонс фільму «Проданий апетит», 1927

– Мультиплікат-анонс фільму «Одинадцятий», 1928 (реж. Дзиґа Вертов,Олександр Родченко (?)

– Мультиплікаційний кінофейлетон «Казка про загальне роззброєння», 1929 (реж. Лейман)

– Мультиплікаційний кінофейлетон «Прогульник», 1929 (реж. Ройтман)

– Мультиплікаційний кіно фейлетон «Бережіть папір», 1930 (реж. Ройтман)

– Мультиплікат «Палац мистецтв СРСР», 1930

Бонус програми – перші російські радянські мультфільми

– «Каток», 1927 (реж. Юрій Желябужський)

– «Пошта», 1929 (реж. Михайло Цехановський).

Довідка

 ДНІПРЕЛЬСТАН  (Центральна мультиплікаційна майстерня ВУФКУ, Київ – 1927)

3ꞌ24″

Режисер-мультиплікатор Євген Макаров

Це навчальний анімаційний фільм дає популярний звіт про перебіг будівництва Дніпрогесу, наводить причини будівництва та безсумнівні переваги. Цей масштабний проект спрямований на «приборкання» могутнього Дніпра задля будівництва гідроелектростанції, став не лише одним із ключових подій індустріалізації та першої п’ятирічки, а й синонімом соціалізму. Ба навіть комунізму, пригадуючи рецепт Леніна: «Комунізм є Радянська влада плюс електрифікація всієї країни».

ПРОДАНИЙ АПЕТИТ  (ВУФКУ – 1927) (мультиплікаційний анонс)

1ꞌ58″

Режисер-мультиплікатор Євген Макаров (?)

«Проданий апетит» нетиповий фільм на українського кіно часів НЕПу. Знятий за мотивами  однойменного памфлета французького марксиста Поля Лафарга, прекрасний антикапіталістичний фільм Ніколая Охлопкова показує історію безробітного водія (його зіграв видатний Амвросій Бучма), який продає свій апетит багатію, аби той мій поїдати більше. У Радянському Союзі для подібної споживацької логіки просто не було місця. Фактично, не було що споживати. Хоча фільм Охлопкова вважається втраченим, його мультиплікаційний трейлер, на щастя, зберігся.

ОДИНАДЦЯТИЙ   (Центральна мультиплікаційна майстерня ВУФКУ, Київ – 1928) (мультиплікаційний анонс)

2ꞌ18″

Режисер-мультиплікатор Євген Макаров

«Одинадцятий» став першим фільмом Вертова знятим в Україна на ВУФКУ. Знімаючи фільм, який би прославив досягнення першої п’ятирічки та десяту річницю соціалістичного правління, Вертов спромігся створити один із беззаперечних шедеврів в історії документального кіно.  

ПОЗИКА НА ІНДУСТРАЛІЗАЦІЮ (Центральна мультиплікаційна майстерня ВУФКУ, Київ – 1928)

1ꞌ

Режисер-мультиплікатор: ?

Ця коротенька мультиплікаційна реклама намагається переконати радянських громадян позичати їхні зарплати державі. Починаючи з 1927 року та протягом усієї індустріалізації радянська влада активно пропагує систему державних позик. Ішлося, здебільшого, про довгострокові позики, часом навіть про десятирічні, зобов’язання за якими, як правило. Згодом анульовувались.

КАЗКА ПРО ЗАГАЛЬНЕ РОЗЗБРОЄННЯ (Державний технікум кінематографії ВУФКУ, Одеса – 1929)

4ꞌ51″

Режисер-мультиплікатор М.Вейцман

Гостра сатира на імперіалізм та його зрадницьку природу стала популярним жанром радянської пропаганди. Гра із лицемірством та подвійними стандартами Заходу, завжди знаходила відгук у радянської аудиторії. У цьому мультиплакаті, роззброєння править за таку собі пацифістську маску, за якою приховано справжні мілітаристські амбіції буржуазії.   

 ПРОГУЛЬНИК (Центральна мультиплікаційна майстерня ВУФКУ, Київ – 1929)

1ꞌ58″

Режисер-мультиплікатор Яків (?) Ройтман

Внутрішня політика Радянського Союзу визначалася переважно пошуком ворогів держави. У таборах можна було знайти куркулів, буржуазних націоналістів і  формалістів на додачу з «натуралістами» (митці, яких звинувачували у надмірній поетизації природи та нехтуваннями партійними та індустріальними реаліями). Цей мультплакат представляє нам чергового класового ворога – прогульника. Для радянської системи, заснованій на сакралізації праці, прогульник ставав не просто соціальним маргіналом, а пекельним єретиком. Тож очевидно, що ним нехтують не тільки радянські громадяни а й класово свідомі радянські тварини.

БЕРЕЖІТЬ ПАПІР (Центральна мультиплікаційна майстерня ВУФКУ, Київ – 1930)

2ꞌ52″

Режисер-мультиплікатор Яків (?) Ройтман

Одна з небагатьох «зелених» мультиплікацій раннього радянського періоду «Бережіть папір», гостро критикує неефективність бюрократичної системи. Відтворюючи типовий кафкіанський сценарій, на екрані обиватель у бюрократичній пастці. Мультфільм заохочує людей відмовитися від надмірної паперової тяганини, позбутися даремних бюрократі, оптимізувати індустріальне виробництво та запровадити технології з переробки.

ПАЛАЦ МИСТЕЦТВ СРСР (? – 1930)

2ꞌ32″

Режисер-мультиплікатор: Ніколай Ходатаєв (?)

Мультиплікат «Палац мистецтв СРСР», включений до «Кіножурналу ВУФКУ» №10 за 1930 рік, за атрибуцією російських кінознавців Петра Багрова та Георгія Бородіна – продукція російських радянських мультиплікаторів кола Ніколая Ходатаєва. Мультфільм зображає психоделіку аніміованих музичних інструментів, театральних костюмів та інших мистецьких атрибутів, що повним ходом прямують у палац мистецтв СРСР. Мистецтво в Союзі ніколи не було автономною сферою, оскільки радянський естетичний проект зачіпав не лише надбудову, а й створював новий, утопічний вимір радянської реальності.