“КОРОТКІ ЗУСТРІЧІ” В КОРЕЇ

5 червня на 19-му Міжнародному фестивалі жіночого кіно в Сеулі (Seoul International Women’s Film Festival) Довженко-Центр показав фільм “Короткі зустрічі” (1967) Кіри Муратової.

“Короткі зустрічі” – перший самостійний фільм Кіри Муратової, знятий нею після кількох творчих спроб разом з її колишнім чоловіком та однокурсником по ВДІКу Олександром Муратовим. Майстерність цієї стрічки поклала початок майбутній світовій славі Кіри Муратової, а участь у фільмі Висоцкого допомогла вловити актуальні суспільні акценти 1960-х.

Міжнародний фестиваль жіночих фільмів у Сеулі (SEOUL International Women’s Film Festival) складається з програм кіно- і відеоробіт, знятих жінками.

Цього року, 19-й фестиваль проходив з 1 по 7 червня.

КОРОТКІ ЗУСТРІЧІ

1967, УСРР, Одеська кіностудія, 96′

Режисер: Кіра Муратова

Сценаристи: Леонід Жуховицький, Кіра Муратова

В ролях: Ніна Русланова, Владімір Висоцкій, Кіра Муратова, Лідія Базильська, Ольга Вікланд, Алєксєй Глазирін.

Композитор Олег Каравайчук

Свій дебютний фільм на тему відсутності води в одеських квартирах Муратова перетворила на тонку психологічну розвідку про характери трьох зовсім різних людей. В центрі сюжету – чиновниця Валентина (Кіра Муратова), яка виступає на нарадах і інспектує новобудови на предмет наявності води в кранах, ця “книжна жінка” рухається як автомат в потоці щоденних матеріальних клопотів. У свій день народження вона знайомиться з чоловіком “циганської професії” – геологом-бардом Максимом (Владімір Висоцкій). Вони закохуються, відчуваючи, що в іншого є те, чого кожному з них бракує, але саме ці речі вони і не можуть прийняти. Валентина – його кочівний спосіб життя, Максим – її матеріалістичність. Одного вечора на порозі у Валентини з’являється юна провінційна дівчина Надя (Ніна Русланова), яку хазяйка бере до себе домогосподаркою, не знаючи про те, що дівчина закохана в Максима і навіть мала з ним романтичну пригоду.

Для Ніни Русланової це дебютна роль, в той час вона ще навчалася в інституті і про дозвіл на зйомки Кіра Муратова піклувалася особисто. Грати у власному фільмі Муратова не планувала, але вона так гарно показувала, як виконувати той чи інший епізод, що після відмови актриси головної ролі знімальна група запропонувала їй самій втілити цей образ. Саме під час участі у цій стрічці Владімір Висоцкій формує свою характерну манеру співу – форсованим голосом із підкресленою хрипливістю.

Вже у цій стрічці пізнаються характерні для творчості Муратової дивакуваті персонажі, монологи і рефрени, умовності й театральність діалогів. Але тут вони ще знаходяться на периферії основних сюжетних ходів. Стрічка могла б видатись звичайною радянською романтичною драмою на тему села і міста, якби не кілька особливостей. Проте саме через ці “особливості” – нелінійно змонтований сюжет, “дивні” стосунки між персонажами, вільнодумні музично-поетичні вставки й перевантаження естетичними прийомами – фільму дали найнижчу прокатну категорію і протягом 20 років майже ніде не показували.