КОЛЕКЦІЯ “ШЕВЧЕНКО 200”
Колекція “Шевченко 200” створена на замовлення Держкіно: ми зібрали найвідоміші художні фільми про Шевченка, які створили кінематографічний канон репрезентації поета як національного генія та пророка. Створені між 1926 та 1964 роками, вони демонструють генезу цього героїчного канону, який ще чекає на своє наукове вивчення. Адже офіційний Шевченко яким ми його знаємо з підручників та офіціозу – символічна фігура, міф, який створювався цілими поколіннями вчених та бюрократів. Тим цікавіше спостерігати як відбувався цей процес міфологізації – від ходульно-схематичного “Тараса Шевченка” Петра Чардиніна (1926), епічного “Тараса Шевченка” Ігоря Савченко (1951), до дисидентського за настроєм “Сну” Володимира Денисенка (1964). До колекції також входять музичний фільм-екранізація поеми Шевченко та створеної за її мотивами опери Михайла Вериковського “Наймичка” (1963), та документальні стрічки “Тарас Шевченко. Спадщина. Надії” Леоніда Анічкіна (1994-1995), а також “Дві долі” Бориса Квашнєва (2007).
Найцікавіше в кіно-шевченкіані – це відображення (або навіть формування) еволюції образа Шевченка в масовій свідомості: від революціонера-радикала, епатажного артиста до народного мученика та “мужицького” пророка. Саме кіно значною мірою сформувало цей вже тепер широко впізнаваний образ. Однак варто пам’ятати, що першим режисерам довелось створювати його за власними уявленнями.
На час виходу першого фільму про Шевченка існувало лише декілька його фізмичних – скульптурних – втілень, що були досить далекими від сучасної іконографії: кубістичний повнофігурний пам’ятник Шевченку в Ромнах роботи Івана Кавалерідзе, відкритий 27 жовтня 1918 року, бюст Шевченка в Петрограді, відкритий 1 грудня 1918 року та незграбно-карикатурний фанерний бюст Шевченка в Києві, встановлений більшовиками на постамент щойно скинутої княгині Ольги, роботи того ж Івана Кавалерідзе.
Найважче зобразити Шевченка в русі було, мабуть, Петру Чардиніну, який в 1925 році розпочав зйомки першого фільму про поета з усією ретельністю: вперше до зйомок кіно, в той час ще не визнаного повноцінним мистецтвом, були залучені авторитетні вчені: художник-модернист Василь Кричевський як офорлювач та академік Сергій Єфремов яко науковий консультант. На головну роль було запрошено кращого актора експериментального театру Леся Курбаса “Березіль” Амвросія Бучму. Цей перший – досить неповороткий та малодинамічний – український байопік, в якому сцени життя Шевченка, що потім стануть хрестоматійними, чергувалися з ілюстраціями його поезій, став чи не найдорожчою постановкою свого часу. Двухсерійний трьохчасовий опус, в якому Бучма, ідеальний практик курбасівської теорії “перевтілення”, втілював життя поета від юності до самої смерті, мав величезну популярність в Україні та за кордоном – особливо на українських землях в Польщі та Румунії. Перша частина фільму йшла в прокаті як окрема дитяча картина “Дитинство Тараса”. Сповнена глибокого ліризму та щирості, вона була знята Чардиніним під явним впливом дружини Маргарити Барської-Чардиніної, засновниці жанру радянського дитячого кіно. Для dvd ми змонтували коротку версію фільму, музику до якого написав київський джазист Олександр Саратський.
Друга спроба “оживити2 поета була здійснена чверть століття потому лауреатом на той час вже двох Сталінських премій Ігорем Савченко. Чудово опанувавши (або винайшовши) жанр пропагандистської історичної драми, режисер запросив на головну роль тоді ще маловідомого актора, а в майбутньому – осканоросного режисера Сергія Бондарчука. Відзнятий з епічним розмахом з залученням найкращих кіношників свого часу (оператор Данило Демуцький, композитор Борис Лятошинський, актори Гнат Юра, Євгеній Самойлов, Наталія Ужвій, Марк Бернес), фільм став тріумфом сталінської кінопропаганди та сформував офіційний радянський канон репрезентації Шевченка. Разом з тим, про справжні плани Савченка можна лише здогадуватись: через його передчасну смерть під час зйомок, монтаж фільму здійснювали його асиситенти Олександр Алов та Володимир Наумов, які не могли проігнорувати 12 редакторських правок Сталіна. Подейкують, режисерська версія фільму Савченка зберігається в фондах російського Госфильмфонду.
Через тринадцять років підступитись до, задавалось би, вичерпаної Савченком теми, наважився режисер Володимир Денисенко. Режисер, що відрізнявся особливим ліризмом та не цурався екзистенційних тем, замислив майже неможливе: здерти з Шевченка позолоту та показати його живим, бентежним, вразливим. Залишившись незадоволеним пробами двох претендентів на головну роль Костем Степанковим та Миколою Губенком, – він ризикує спробувати у фільмі студента Івана Миколайчука. Це була перша роль у кіно майбутнього українського секс-символа. Дуже настроєвий, за інтонацією навіть трохи антирежимний, глибоко індивідуальний фільм став вісником народження українського поетичного кіно. Цікаво, що діда Тараса у фільмі зіграв Петро Вексляров, відомий в майбутньому незмінний ведучий програми “Надобраніч, діти” Дід Панас.
Завершує кіно-шевченкіану музичний фільм за мотивами опери Михайла Вериковського за однойменною поемою Тараса Шевченка “Наймичка” (1963). Сюжет поеми Шевченка приваблював українських кінематографістів з самого виникнення кіноіндустрії в Україні: в 1911 році одним з перших українських ігрових фільмів, створених в Єкатеринославі (тепер – Дніпропетровськ) Данилом Сахненком, був фільм-вистава “Наймичка”, який являв собою кінофіксацію вистави у виконанні корифеїв театру Миколи Садовського. Жанр кіно-опери, створений наприкінці 1930-х років тим самим Іваном Кавалерідзе, в 1960-х роках, при народженні такого унікального феномену як українське поетичне кіно, можна було б назвати консервативним, ба навіть реакційним, якщо б ролі в “Наймичці” не виконували оперні співаки зі світовим ім’ям – Борис Гмиря та Лариса Руденко.
В оформленні колекції використані зображення оригінальних кіноплакатів до фільмів, зокрема й рідкісний плакат до фільму “Тарас Шевченко” 1926 року, який створив тепер несправедливо забутий український художник-плакатист Костянтин Болотов.
Отримати безкоштовно dvd-колекцію “Шевченко 200” можна за офіційним запитом для культурно-ознайомчих цілей.