Індивідуальні списки голосування

Пьотр Баґров, кінознавець

1. «Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

2. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

3. «Аероград» (1935), реж. Олександр Довженко

4. «Суворий юнак» (1936), реж. Абраам Роом

5. «Я люблю» (1936), реж. Леонід Луков

6. «Райдуга» (1943), реж. Марк Донской

7. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

8. «Короткі зустрічі» (1967), реж. Кіра Муратова

9. «Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

10. «Довгі проводи» (1971), реж. Кіра Муратова

Олег Батурін, кінокритик

1. «Людина з кіноапаратом» (1930), реж. Дзиґа Вертов

2. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

3. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

4. «Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

5. «Довгі проводи» (1971), реж. Кіра Муратова

6. «Рябий пес, що біжить краєм моря» (1990), реж. Карен Геворкян

7. «Щастя моє» (2010), реж. Сергій Лозниця

8. «Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

9. «Чеховські мотиви» (2002), реж. Кіра Муратова

10. «Польоти уві сні та наяву» (1982) реж. Роман Балаян

Станіслав Битюцький, кінознавець, режисер

1. «Вечір на Івана Купала» (1968), реж. Юрій Іллєнко

2. «Дорогою ціною» (1957), реж. Марк Донськой

3. «Звенигора» (1927), реж. Олександр Довженко

4. «Навесні» (1929), реж. Михаїл Кауфман

5. «Я люблю» (1936), реж. Леонід Луков

6. «Кульгаві увійдуть першими» (1992), реж. Михайло Кац

7. «Така пізня, така тепла осінь» (1981), реж. Іван Миколайчук

8. «Загибель Богів» (1988), реж. Андрій Дончик

9. «Оберіг» (1990), реж. Микола Рашеєв

10. «Цвітіння кульбаби» (1992), реж. Олександр Ігнатуша

Дмитро Бондарчук, кінокритик, режисер

1. «Звенигора» (1927), реж. Олександр Довженко

2. «Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

3. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

4. «Та, що входить в море» (1965), реж. Леонід Осика

5. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

6. «Криниця для спраглих» (1965), реж. Юрій Іллєнко

7. «Короткі зустрічі» (1967), реж. Кіра Муратова

8. «Вечір на Івана Купала» (1968), реж. Юрій Іллєнко

9. «Совість» (1968) реж. Володимир Денисенко

10. «Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

Лариса Брюховецька, дослідниця кіно

1. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

2. «Наш чесний хліб» (1964), реж. Кіра Муратова, Олександр Муратов

3. «Сон» (1964), реж. Володимир Денисенко

4. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

5. «Вечір на Івана Купала» (1968), реж. Юрій Іллєнко

6. «Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

7. «Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

8. «В бій ідуть тільки старі» Л. Бикова

9. «Вавілон ХХ» (1979), реж. Іван Миколайчук

10. «Кіборги» А. Сеїтаблаєва

Ольга Брюховецька, дослідниця кіно

На жаль останнє десятиріччя активного розвитку українського кіно я не мала часу слідувати за всіма новими фільмами, тому мій вибір щодо цієї декади не є достатньо проінформованим. Крім того у мій список ввійшли лише ігрові фільми. Присутність у списку фільму Дзиґи Вертова пояснюється тим, що режисер створював нову систему кіно, яка виключала поділ на ігрове і документальне.

Фільми вказано в зворотному порядку.

10. «Лебедине озеро. Зона» (1990), реж. Юрій Іллєнко

Цей фільм за спільним з Сергієм Параджановим сценарієм, нагороджений призом ФІПРЕССІ в Каннах, став найбільшим творчим досягненням Юрія Іллєнка як режисера, показавши його справжній талант до брутального натуралізму. Талант, який він не міг до кінця розкрити, намагаючись знімати поетичне кіно.

9. «За двома зайцями» (1961), реж. Віктор Іванов

Фільм, який перебуває на межі між епохою малокартиння, яка орієнтувалась на театр за рахунок кінематографічної мови, і ренесансом українського кіно, яке почало наново відкривати візуальну мову. Серед комедій відлиги екранізація п’єси Михайла Старицького найбільше зрезонувала з глядачами і продовжує бути популярною сьогодні. У першу чергу це акторський фільм з потужною грою Маргарити Кринициної і Олега Борисова, які змогли зробити своїх карикатурних персонажів справжніми народними улюбленцями.

8. «Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

Краще, що було знято в Україні у часи застою – психологічно точний портрет пізньорадянського суспільства, в якому обман є нормою. Фільм породив цілий ряд наслідувань, однак нікому не вдалось перевершити ту неоднозначність, яку схопив Роман Балаян.

7. «Райдуга» (1943), реж. Марк Донськой

Фільм знятий під час війни і принципово відрізняється від інших воєнних фільмів поєднаннями потужної присутності народу, насиченої символіки і атмосфери жорстокого оптимізму. Італійські режисери неореалізму вважали, що саме фільм «Райдуга» започаткував цей напрямок.

6. «Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

Фільм, в якому Шевченковий образ «рабів отих німих» було втілено з такою нестепною візуальною переконливістю, що значна частина українського суспільства агресивно не впізнала себе в ньому. Що свідчить лише на користь цього фільму.

5. «Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

Мало кому вдавалось перенести живописний «суворий стиль» на екран так, як це зробив Леонід Осика, розірвавши націоналістичну рамку возвеличення селянства новелою про самосуд над злодієм. Осика зміг зачепити табуйовані пласти історичного досвіду у різних часових вимірах, які досі чекають на прочитання.

4. «Ентузіазм» («Симфонія Донбасу») (1930), реж. Дзиґа Вертов

Перший звуковий фільм знятий в Україні задав досі неперевершену планку для можливостей афекто- і смислотворення, що виникають на перетині звуку і рухомого зображення. Знятий після маніфесту «Людина з кіноапаратом» цей фільм є безпосереднім втіленням авангардного проекту подолання межі між мистецтвом і життям.

3. «Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

Ніхто не зміг така точно вловити стан пізньорадянського розпаду, як Кіра Муратова, яка із хірургічною безжальністю створила сюрреалістичний документ соціальної деградації.

2. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

Довженківська їдка сатиричність розчиняється в земній красі, побаченій камерою Данила Демуцького, так що фільм про колективізацію втрачає будь-які пропагандистські властивості і виходить у простір містерії.

1. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

Цей найкрасивіший український фільм є більшим за його екранне існування. Параджанов і його однодумці своєю енергією викликали до життя не лише традиційну культуру гуцулів, що зникала під напором модернізації, а й українське кіно, вливши в нього струмінь живого творчого пошуку.

Денис Буданов, кінокритик

1. «Людина з кіноапаратом» (1930), реж. Дзиґа Вертов

2. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

3. «Королева бензоколонки» (1963), реж. Олексій Мішурін, Микола Літус

4. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

5. «Короткі зустрічі» (1967), реж. Кіра Муратова

6. «Щастя моє» (2010), реж. Сергій Лозниця

7. «Гамер» (2012), реж. Олег Сєнцов

8. «Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

9. «Припутні» (2017), реж. Аркадій Непиталюк

10. «Мої думки тихі» (2019), реж. Антоніо Лукіч

Оксана Булгакова, дослідниця кіно

1. «Ордер на арешт» (1929), реж. Георгій Тасін

2. «Крізь сльози» (1928), реж. Григорій Гричер

3. «Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

4. «Нічний візник» (1929), реж. Георгій Тасін

5. «Шкурник» (1929), реж. Микола Шпиковський

6. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

7. «Прометей» (1936) реж. Іван Кавалерідзе

8. «Я люблю» (1936), реж. Леонід Луков

9. «Райдуга» (1943), реж. Марк Донськой / Нескорені (1945), реж. Марк Донськой

10. «Наш чесний хліб» (1964), реж. Кіра Муратова, Олександр Муратов

11. «Весна на Зарічній вулиці» (1956), реж. Фелікс Миронер, Марлен Хуциев

12. «Дорогою ціною» (1957), реж. Марк Донськой

13. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

14. «Вірність» (1965), реж. Петро Тодоровський

15. «Довгі проводи» (1971), реж. Кіра Муратова

16. «Криниця для спраглих» (1965) реж. Юрій Іллєнко

17. «Вечір на Івана Купала» (1968), реж. Юрій Іллєнко

18. «Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

19. «Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

20. «Рябий пес, що біжить краєм моря» (1990), реж. Карен Геворкян

Олег Вергеліс, кіно- та театральний критик

1. «Шкурник» (1929), реж. Микола Шпиковський

2. «Назви своє ім’я» (2006), реж. Сергій Буковський

3. «Україна в Огні» (1943), автор Олександр Довженко

4. «Мої думки тихі» (2019), реж. Антоніо Лукич

5. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

6. «Мелодія для Шарманки» (2009), реж. Кіра Муратова

7. «Біля річки» (2007), реж. Єва Нейман

8. «Злочин з багатьма невідомими» (1993), реж. Олег Бійма

9. «Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

10. «Вавилон ХХ» (1979), реж. Іван Миколайчук

Антельм Відо, дослідник кіно, фестивальний куратор

1. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

2. «Людина з кіноапаратом» (1930), реж. Дзиґа Вертов

3. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

4. «Серед сірих каменів» (1988), реж. Кіра Муратова

5. «Другорядні люди» (2001), реж. Кіра Муратова

6. «Кисневий голод» (1991), реж. Андрій Дончик

7. «Совість» (1968) реж. Володимир Денисенко

8. «Перший поверх» (1990), реж. Ігор Мінаєв

9. «Цвітіння кульбаби» (1992), реж. Олександр Ігнатуша

10. «Вечiр на Iвана Купала» (1969), реж. Юрій Іллєнко

Володимир Войтенко, кінознавець

1. «Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

2. «Навесні» (1929), реж. Михаіл Кауфман

3. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

4. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

5. «Криниця для спраглих» (1965), реж. Юрій Іллєнко

6. «Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

7. «Пропала грамота» (1972), реж. Борис Івченко

8. «Подорожні» (2005), реж. Ігор Стрембіцький

9. «Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

10. «Атлантида» (2019), реж. Валентин Васянович

***

Кіно, як правдиве мистецтво, відчуває й вимірює культурний та суспільний пульс нації. В ньому пульсує життя, його історія, його сьогодення і мрія про справжнє.

Ці десять фільмів творилися, коли українським мистецьким повітрям можна було дихати – кінець 1920-х, часи незалежного від московського совєтського центру ВУФКУ, 1960-ті, хвилі тепла зрадливої політичної «відлиги», а за тим уже й украй складна епоха незалежницька.

Чотири з цих десяти стрічок, а саме «Земля», «Тіні забутих предків», «Криниця для спраглих» і «Пропала грамота», драматично не могли достукатися вчасно до свого глядача, вони заборонялися, огуджувалися, клалися на кінематографічну «полицю».

Й кожна з цих кінокартин пронизливо свідчить про українськість як про особливість, унікальність і, разом із тим, універсальність. Про те, що ми люди поміж людей. Часом, аби це розгледіти-побачити-показати потрібен був погляд ніби збоку; тому серед авторів абсолютно видатних, без перебільшення, трьох геніальних фільмів є гості, яких пригріла Україна й котрі стали, з дозволу сказати, мистецькими українцями – Сергій Параджанов, Михаїл Кауфман та його брат Дзиґа Вертов.

Фільм останнього, «Людина з кіноапаратом», досі в найповажніших опитуваннях світових кінофахівців визнається найвидатнішою неігровою стрічкою всіх часів та народів. «Навесні» ж дихає природою й пантеїзмом, як і Довженкова «Земля», яка, попри позірний сюжет, ширяє понад комуністичною ідеологією й розгортає на екрані правдиву та споконвічну трагедію боротьби нового й старого. Затим шекспірівський сюжет у пошуках любови й земного щастя, ґрунтований на повісті Михайла Коцюбинського, дарують «Тіні забутих предків» зі щемним Іваном Миколайчуком в осерді. «Камінний хрест», за вікопомною новелою Василя Стефаника, конгеніально передає нестримний сум українця, що відривається від рідної землі й вирушає від злиднів до заокеанської еміґрації – зрештою, що далекого 1900-го року, що й тепер, коли «українського цвіту по всьому світу».

«Криниця для спраглих», за сценарієм Івана Драча, тримає ту саму трагедійну ноту й веде про занепад традиційної української цивілізації, багатостраждального села. Й, певне, один із найдостойніших та незрадливих наших фільмів про козацтво, його дух і славу є самоіронійна «Пропала грамота» за Миколою Гоголем у переспіві того самого Івана Драча й у ментальному виконанні Івана Миколайчука та його побратимів. «Подорожні» Ігоря Стрембіцького, найперша «Золота пальма» коротенькій українській картині, як філософська кінопоезія про нетривкість та споконвічність людини на цьому світі, услід «марґінальній» естетиці нью-йоркської світлинярки Даян Арбус, однієї з видатних фігур документальної фотографії.

«Плем’я» Мирослава Слабошпицького, своєю чергою, діагноз простим до межової жорстокости суспільним стосункам в «Україні Януковича» – без жодного слова, одна з вершин кінематографічної пластики, що завоювала світ, починаючи з Каннського фестивалю. Й нарешті обрії українського світу – «Атлантида» Валентина Васяновича, що торік отримала, як абсолютне мистецьке визнання, відповідного «Золотого лева» Венеційського кінофестивалю, найдавнішого міжнародного кінофоруму. Ігрова кінокартина, яка показує нам омріяну Україну по завершенні на Донбасі сучасної, чергової в історії, російсько-української війни…

Юрій Володарський, кінокритик

«Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«За двома зайцями» (1961), реж. Віктор Іванов

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«В бій ідуть тільки старі» (1973), реж, Леонід Биков

«Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

«Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

«Пригоди капітана Врунгеля» (1976-1979), реж. Давид Черкаський

«Щастя моє» (2010), реж. Сергій Лозниця

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

Оксана Волошенюк, кінознавчиня

1. «Людина з кіноапаратом» (1930), реж. Дзиґа Вертов

2. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

3. «Хліб» (1929), реж. Микола Шпиковський

4. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

5. «Короткі зустрічі» (1967), реж. Кіра Муратова

6. «Криниця для спраглих» (1965), реж. Юрій Іллєнко

7. «Поцілунок» (1983), реж. Роман Балаян

8. «Сім кроків за обрій» (1968), реж. Фелікс Соболєв

9. «Засипле сніг дороги…» (2004), реж. Євген Сивокінь

10. «Присмерк» (2014), реж. Валентин Васянович

Лук’ян Галкін, кінокритик

«Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

«Я та інші» (1971), реж. Фелікс Соболєв

«Вавилон ХХ» (1979), реж. Іван Миколайчук

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

«Донбас» (2019), реж. Сергій Лозница

«Атлантида» (2019), реж. Валентин Васянович

«Земля блакитна, ніби апельсин» (2020), реж. Ірина Цілик

Віктор Глонь, кінознавець, фестивальний куратор

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Перекоп» (1930), реж. Іван Кавалерідзе

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

«Така пізня, така тепла осінь» (1981), реж. Іван Миколайчук

«Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

«Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Мураторва

«Місія Рауля Валенберґа» (1990), реж. Олександр Роднянський

«Життя об’єкта в кадрі» (2012), реж. Олександр Балагура

«До побачення, сінефіли» (2014), реж. Станіслав Битюцький

Ірина Гордійчук, кінокритикиня

1. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

2. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

3. «Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

4. «Короткі зустрічі» (1967), реж. Кіра Муратова

5. «Я та інші» (1971), реж. Фелікс Соболєв

6. «Тлумачення сновидінь» (1990), реж. Андрій Загданський

7. «Пригоди капітана Врунгеля» (1976-1979), реж. Давид Черкаський

8. «Бумбараш» (1972), реж. Микола Рашеєв

9 . «Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

10. «Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

Любомир Госейко, дослідник кіно

«Арсенал» (1929), реж. Олександр Довженко

«Хліб» (1929), реж. Микола Шпиковський

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«З нудьги» (1968), реж. Артур Войтецький

«Совість» (1968) реж. Володимир Денисенко

«Розпад (1990), реж. Михайло Бєліков

«Ізгой» (1991), реж. Володимир Савельєв

«Молитва за гетьмана Мазепу» (2002), реж. Юрій Іллєнко

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

«Атлантида» (2019), реж. Валентин Васянович

Ігор Грабович, кінокритик

1. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

2. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

3. «За двома зайцями» (1961), реж. Віктор Іванов

4. «Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

5. «Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

6. «Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

7. «Голод 33» (1991), реж. Олесь Янчук

8. «Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

9. «Донбас» (2019), реж. Сергій Лозниця

10. «Мої думки тихі» (2019), реж. Антоніо Лукич

Олександр Гусєв, кінокритик

«Два дні» (1927), реж. Георгій Стабовий

«Арсенал» (1929), реж. Олександр Довженко

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Суворий юнак» (1936), реж. Абраам Роом

«Одеські канікули» (1965), реж. Юрій Петров

«Довгі проводи» (1971), реж. Кіра Муратової

«Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

«Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Мураторва

«Гамер» (2012), реж. Олег Сєнцов

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

Анна Дацюк, кінокритикиня

1. «Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

2. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

3. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

4. «Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

5. «Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

6. «Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

7. «Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

8. «Тато — мамин брат» (2017), реж. Вадим Ільков

9. «Донбас» (2019), реж. Сергій Лозница

10. «Атлантида» (2019), реж. Валентин Васянович

Татьяна Дашкова, кінознавчиня

«Людина з кіноапаратом» (1930), реж. Дзиґа Вертов

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Суворий юнак» (1936), реж. Абраам Роом

«Райдуга» (1943), реж. Марк Донськой

«Весна на Зарічній вулиці» (1956), реж. Фелікс Миронер, Марлен Хуциев

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«В бій ідуть тільки старі» (1973), реж, Леонід Биков

«Військово-польовий роман» (1983), реж. Петро Тодоровський

«Короткі зустрічі» (1967), реж. Кіра Муратова

«Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

Дмитро Десятерик, кінокритик

«Людина з кіноапаратом» (1930), реж. Дзиґа Вертов

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

«Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

«Назви своє ім’я» (2006), реж. Сергій Буковський

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

«Майдан» (2014), реж. Сергій Лозниця

«Атлантида» (2019), реж. Валентин Васянович

«Земля блакитна, ніби апельсин» (2020), реж. Ірина Цілик

Богдан Жук, фестивальний куратор

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

«Шкурник» (1929), реж. Микола Шпиковський

«Турксиб» (1929), реж. Віктор Турін

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Та, що входить в море» (1965), реж. Леонід Осика

«Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

«Жива Ватра» (2015), реж. Остап Костюк

«Атлантида» (2019), реж. Валентин Васянович

Світлана Зінов’єва, фестивальна кураторка, продюсерка

1. «Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

2. «Освідчення в коханні» (1966), реж. Роллан Сергієнко

3. «Я та інші» (1971), реж. Фелікс Соболев

4. «Завтра свято» (1987), реж. Сергій Буковський

5. «Щаблі демократії» (1992), реж. Георгій Шкляревський

6. «Проти сонця» (2004), реж. Валентин Васянович

7. «Крила метелика» (2008), реж. Олександр Балагура

8. «Сергій Параджанов. Відвідини» (1994), реж. Анатолій Сирих

9. «Varta1, Львів, Україна» (2015), реж. Юрій Грицина

10. «Будинок» (2020), реж. Тетяна Кононенко

Ірина Зубавіна, кінознавчиня

1. «Людина з кіноапаратом» (1930), реж. Дзиґа Вертов

2. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

3. «Прометей» (1935), реж. Іван Кавалерідзе

4. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

5. «Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

6. «Довгі проводи» (1971), реж. Кіра Муратова

7. «Вавилон ХХ» (1979), реж. Іван Миколайчук

8. «Польоти уві сні та наяву» (1982) реж. Роман Балаян

9. «Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

10. «Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

Юлія Коваленко, кінокритикиня, фестивальна кураторка

Складання топів фільмів – часто несправедливий процес, адже не існує жодних лінійок чи показників, за якими, немов за математичною формулою, можна було б визначити найкраще/найпоказовіше/найвпливовіше. Вмістити історію українського кіно у 10 позицій – на щастя, неможливо, а тому і намагатися це зробити – марна справа. Тож лишається єдина стратегія, що не страждатиме на несправедливість суджень: складати топ як особистий улюблений маршрут серед проспектів, вулиць і провулків кінематографічної історії України. Від сміливих прагнень свободи у кіно до спроб поглянути на довколишні цивілізаційні зміни крізь призму маленьких життів; від нестерпної необхідності втекти за небокрай до непростого, але теплого повернення; від здобуття незалежного голосу і суб’єктності до зависання у безчассі. Ці десять фільмів – одна із можливих мозаїк, чий основний сюжет – кінопортрет країни і її історії.

У хронологічному порядку:

1. «Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

Кіно, сповнене допитливістю молодих людей, захоплених свободою нового мистецтва і розробкою його мови. Майже сто років потому картина виглядає так само свіжою і вільною.

2. «Нічний візник» (1929), реж. Георгій Тасін

Трагедія маленької сім’ї, що розгортається на тлі великих цивілізаційних потрясінь. Над культурними зламами, зіткненнями великих наративів, гучними гаслами і патетичними промовами здіймаються розбиті життя конкретних людей — батьків і їхніх дітей.

3. «Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

«Ця земля не годна стільки бід витримати. Людина не годна, і земля не годна, обидва не годні». Осика виводить на екран героїв новел Василя Стефаника — простих селян, зав’язлих у звичайних побутових проблемах і дилемах, чиє життя стає до жаху ординарною трагедією. Ця земля забрала в них вже занадто багато здоров’я і неоправданих надій, аби далі лишатися на ній і прирікати свій рід на таке саме існування. Разом з тим у цю землю було влито надто багато років, любові і сподівань, аби можна було легко звідси поїхати. Вимушеність прощатися з рідним краєм заради кращого життя стає маленькою смертю.

4. «Така пізня, така тепла осінь» (1981), реж. Іван Миколайчук

Метафорично кажучи, ті, хто в Осики мусили емігрувати, в Миколайчука повертаються до України — втім вже тими, кому важко розгледіти забуті місцини чи хто має взагалі наново знайомитися з рідною, далекою країною. Але й таке повернення зігріває лагідним осіннім буковинським сонцем.

5. «Липневі грози» (1989-1991), реж. Анатолій Карась, Віктор Кріпченко

Документальна дилогія про страйки донецьких шахтарів, що схоплює складну палітру набуття суб’єктності тими, хто тривалі десятиліття лишався об’єктом, вписаним у декларативний ідеологічний наратив: поступово проступає брехливість влади, стає очевидним, що справа давно не лише в економічній кризі, а загалом у всьому тоталітарному режимі. Король виявився голим. Люди набули власного голосу.

6. «Перший поверх» (1990), реж. Ігор Мінаєв

Втім, виборений на площах голос ще не вміє формулювати слова, бажання, вимоги. Липневі грози принесли свободу і сподівання, якими було легко захлинутися. Герої Мінаєва я молоді люди, що раптом лишилися без історії, без зрозумілої адреси, без сформульованого уявлення щодо власного майбутнього. Жадібні до свободи, але без вмінь, досвіду і впевненості у тому, що з нею робити. Ці герої чуттєво кохають і гинуть посеред необжитих руїн і вічних калюж.

7. «Ефект присутності» (2006), реж. Леонід Павловський

Застиглі в безчассі, напівзруйновані старі будівлі, бездомні тварини, іронічні написи на стінах «СНГ я Спаси Нас Господи», жебраки з картатими «кравчучками». Глибоко синє море, колись велична архітектура, бруківка, розмальована колонада Воронцовського палацу, кіностудія. І транспаранти на фасадах будівель: «Не отдадим дет.сад №27», «Мы не рабы — рабы не мы». Щось невимовне витікає крізь пальці з кожним роком. Одеса, яка у нульових ще ніби чіпляється за своє тепле, затишне минуле, але вже втрачає останні ниточки — її вулиці поступово заливаються іншим, новим життям, в якому все більше комерції і все менше щирості. Місто, в якому замість пам’яті про минуле, замість відкритості людських взаємин поступово лишається ефект присутності.

8. «До побачення, сінефіли», (2014), реж. Станіслав Битюцький

Якщо прагнути зобразити суть революції, то у неї не може бути єдиного кадру, плану, іконічного зображення. Революція Гідності у Битюцького розгортається на тлі чорного екрану — поліфонією голосів і звуків. В цей час троє друзів, які чи-то грайливою волею режисера, чи-то насправді опинилися в квартирі без світла, занурюються в складні питання, для відповіді на які 23-річній країні досі бракує влучних слів: «хто ми?», «до кого належимо?», «де наше місце?». Питання, якими пульсують залюднені вулиці тієї болючої зими. Люди знову набули голосу, і знову пробують формулювати слова, вимоги, відповіді. «Да, оставшись здесь, я буду чувствовать себя хуже, чем в том же Белграде, но при этом я буду чувствовать, что могу что-то делать, могу что-то изменить» — скаже під час бесіди з друзями режисер. Набуття суб’єктності, чим за своєю суттю є революція, водночас є розпадом певної затишної розчиненості у колишній спільності. Хтось поїде. Хтось лишиться. Втім прощання із друзями-сінефілами у режисера стає скоріше способом відкрити можливість для нового світанку.

9. «Varta1, Львів, Україна» (2015), реж. Юрій Грицина

Знову: якщо прагнути зобразити суть революції, то у неї не може бути єдиного кадру, плану, іконічного зображення. Грицина фільмує нетуристичні, звичайні житлові райони Львова через рік після революції. Це — простір, якому належать протестувальники. Тут, серед типових панельних будівель живуть сотні, тисячі анонімних героїв. На цьому тлі у фільмі оживає Революція Гідності — у записах голосів львівських активістів Євромайдану, що координують свої дії через мобільний застосунок-рацію.

Революція не вміщається у кадр натовпу, не редукується до окремих обличь, імен, лозунгів. Революція не статична, не одномоментна, не однозначна. Суть революції — у мільйонах кроків, приватних шляхів набуття суб’єктності, у досвіді випрацювання нових координат співіснування з іншими. У досвіді пошуку відповідей на питання: що таке демократія, де пролягає межа дозволеного, що таке відповідальність, що таке діалог?

10. «Рожева мапа» (2016), реж. Еліас Парвулеско

Історія – це ланцюжок повстань Раба проти Господаря, доводив Геґель. Якщо відштовхуватись від цієї тези, то звичайна туристична поїздка в іншу [європейську] країну може викликати нечіткі спогади про історію власного краю. Прустівська пам’ять з лагідною легкістю пов’яже почуту від співрозмовника ідею лісабонського кафе між посольствами Анголи і Мозамбіку під жартівливою назвою «Рожева мапа» із жахливим однойменним португальським проєктом побудувати «міст» колоніальних володінь в Африці, а слідом – із колоніальним минулим далекої рідної України.

Іван Козленко, кінознавець

1. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

2. «Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

3. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

4. «Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

5. «Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

6. «Суворий юнак» (1936), реж. Абраам Роом

7. «Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

8. «Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

9. «Довгі проводи» (1971), реж. Кіра Муратова

10. «Щастя моє» (2010), реж. Сергій Лозниця

11. «Енеїда» (1991), реж. Володимир Дахно

12. «Арсенал» (1929), реж. Олександр Довженко

13. «Совість» (1968) реж. Володимир Денисенко

14. «Весна на Зарічній вулиці» (1956), реж. Фелікс Миронер, Марлен Хуциев

15. «Дитина» (1967), реж. Микола Мащенко

16. «Райдуга» (1943), реж. Марк Донськой

17. «Мамай» (2003) реж. Олесь Санін

18. «Івін А.» (1990), реж. Ігор Черницький

19. «Перший поверх» (1990), реж. Ігор Мінаєв

20. «Співачка Жозефіна та мишачий народ» (1994), реж. Сергій Маслобойщиков

21. «В бій ідуть тільки старі» (1973), реж, Леонід Биков

22. «За двома зайцями» (1961), реж. Віктор Іванов

23. «Як козаки» (1967-1995), реж. Володимир Дахно

24. «Острів скарбів» (1988), реж. Давід Черкаський

25. «Завтра свято» (1987), реж. Сергій Буковський

Олена Коркодим, кінокритикиня

1. «В. Сильвестров» (2019), реж. Сергій Бyковський

2. «Присмерк» (2014), реж. Валентин Васянович

3. «Сильніше, ніж зброя» (2013), реж. кінематографісти об’єднання «Вавилон-13»

4. «Тлyмачення сновидiнь» (1990), реж. Андрій Загданський

5. «Я пам’ятник собі» (2009), реж. Дмитро Тяжлов

6. «Розділові. Наживо» (2019), реж. Вадим Ільков

7.  War Note (2020), реж. Роман Любий

8. «Домашні ігри» (2018), реж. Аліса Коваленко

9. «Явних проявiв немає» (2018), реж. Аліна Горлова

10. «Крим, як це було» (2016), реж. Костянтин Кляцкін

Арсеній Князьков, кінознавець

«Життя євреїв в Палестині» (1913), реж. Ноах Соколовський

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Я люблю» (1936), реж. Леонід Луков

«Прощайте, голуби» (1960), реж. Яков Сегель

«Білі хмари» (1968), реж. Роллан Сергієнко

«В бій ідуть тільки старі» (1973), реж, Леонід Биков

«Вавілон ХХ» (1979), реж. Іван Миколайчук

«Дім. Рідна земля» (1990), реж. Олександр Коваль

«Лист до Америки» (1998), реж. Кіра Муратова

«Молитва за гетьмана Мазепу» (2002), реж. Юрій Іллєнко

Аксиня Куріна, кінознавчиня

1. «Ентузіазм» («Симфонія Донбасу») (1930), реж. Дзиґа Вертов

2. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

3. «Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

4. «Одинадцятий (1928), реж. Дзиґа Вертов

5. «Людина з кіноапаратом» (1930), реж. Дзиґа Вертов

6. «Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

7. «Вавилон ХХ» (1979), реж. Іван Миколайчук

8. «Пригоди капітана Врунгеля» (1976-1979), реж. Давид Черкаський

9. «Чорна Курка, або Підземні жителі» (1981), реж. Віктор Гресь

10. «Військово-польовий роман» (1983), реж. Петро Тодоровський

Юлія Кузнєцова, фестивальна кураторка

Примітка: роботи в списку розташовані довільно, без ранжування.

«The End (2016), реж. Микита Лиськов

Замість цієї роботи, можливо, варто було б указати наступну, технічно довершенішу роботу Лиськова «Кохання» (2019), однак я хочу відзначити саме «The End» — зроблений автором самотужки, незалежно, більш відкритий до трактувань фільм, який ознаменував перехід української анімації до актуальної естетики.

«Ненаписанний лист» (1985), реж. Євген Сивокінь

Можна було б практично весь цей перелік заповнити роботами Євгена Сивоконя — потужної і впливової постаті, що одним із небагатьох послідовно створював дорослу авторську анімацію. «Ненаписанний лист» виокремлюю за особливу інтимність і психологізм, підкріплені проймаючими імпресіоністичними образами і джазовим саундтреком Вадима Храпачова.

«Страшна помста» (1988), реж. Михайло Тітов

Роботи Михайла Тітова сильно відрізняються від того, що робили наші аніматори в той самий час — і якоюсь потойбічною атмосферою, і «немісцевою», малозрозумілою в нас естетикою. «Страшна помста» є його найбільш заглибленою в український матеріал роботою, водночас і репрезентативною для його творчості.

«Світла особистість» (2001), реж. Олег Педан

Доробок Олега Педана заслуговує на більшу увагу і переоцінку, передусім через унікальне бачення, неймовірну творчу фантазію автора і вміння поєднувати зворушливі, прийнятні для родинного перегляду історії з меланхолійним світовідчуттям. Зокрема «Світла особистість» однаково сильно захоплює мене і після багатьох переглядів.

«Йшов трамвай 9 номер» (2002), реж. Степан Коваль

Без перебільшення ця робота є віхою в історії вітчизняної анімації і кінематографа загалом.

«Сказання про Ігорів похід» (1972), реж. Ніна Василенко

Еталон історико-патріотичного епосу високого мистецького рівня, виконаний з повагою до матеріалу і без фальшивого пафосу.

«Журавлик» (1980, реж. Анатолій Кирик

За майстерне і лаконічне передання хвилюючої гуманістичної оповіді.

«Коза-дереза» (1995), реж. Ірина Смирнова

Значною спокусою є назвати найкращими анімаціями ті, які знаєш і любиш з дитинства. Названий мультфільм Ірини Смирнової я знаю ще зі шкільного віку, однак його художня вартість стає очевидною глядачеві лише із дорослішанням. Це досить авангардна анімаційна інтерпретація народної казки з оперними вкрапленнями і притаманною для екранних творів 90-х химерною іронією.

«Як жінки чоловіків продавали» (1972), реж. Ірина Гурвич

«День народження Юлії» (1994), реж. Наталія Марченкова

Розумію, що важко сприймати топ найкращих українських анімацій без згадувань Володимира Дахна і Давида Черкаського, однак ці автори вже давно мають беззаперечну народну любов та славу, яким не потрібні жодні рейтинги. Натомість вважаю важливим привернути увагу до не менш талановитих українських аніматорок. Замість дахнівського серіалу про козаків хочу віддати належне стрічці Ірини Гурвич, натхненній народним живописом і піснею з феміністичними мотивами. Замість же блокбастерів Черкаського варто згадати творчість Наталі Марченкової, яка є не лише художницею на багатьох його картинах, а й самобутньою режисеркою, чому приклад — згадана у списку картина — іронічний горор із сильно відчутним культурним багажем наших 90-х, з його кітчем і захопленням містикою.

Олексій Кучанський, дослідник кіно

1. «Ентузіазм» («Симфонія Донбасу») (1930), реж. Дзиґа Вертов

На противагу деяким своїм німецьким колегам-сучасникам Дзиґа Вертов уникає догматичної констатації згубності техніки для людських спільнот та окремих індивідів. Натомість, режисер та колектив, який працював над фільмом, вдаються до амбітної спроби уявити дисгармонійну але нетравматичну співзвучність суспільства та техніки.

2. «Небувалий похід» (1931), реж. Михаїл Кауфман

Одна з найрадикальніших у радянському кіноавангарді кінематографічних спекуляцій про можливість співіснування індустріальної та аграрної культур на підставі спільних технологічно-виробничих ритмів. На жаль, цей вектор ранньорадянської культури, що не відповідав леніністській догмі лінійного історичного поступу, не набув широкого політичного розгортання.

3. «Біосфера! Час усвідомлення» (1974), реж. Фелікс Соболев

Попри доволі консервативний гуманістичний пафос стрічки, низка візуальних та монтажних розроблених у фільмі рішень видаються вкрай актуальними в добу одного з шести наймасовіших вимирань видів за історію Землі, як її визначає біолог Пол Еріх. Украй енергійний аритмічний монтаж, нелінійний сюжет, співміщення зображень вулканів та мікроорганічних процесів — це засоби, завдяки яким Феліксу Соболеву вдається створити переконливий образ навколишнього середовища, яке керується власною, нелюдською прагматикою.

4. «Аліса в Країні Чудес», «Аліса в Задзеркаллі» (1981-1982), реж. Єфрем Пружанський

У цій екранізації казки Льюїса Керролла естетичні властивості книги, як на мене, вдало доповнено анімаційними засобами. На відміну від невинно-глянцевого анімаційного фільму компанії Уолта Діснея, у роботі Київнаукфільму образи є водночас вражаюче тактильними, дещо моторошними та мелодійними.

5. «Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

Цей фільм — мій улюблений варіант відповіді на питання про те, як бути відвертим з собою у часи непереконливості колективних утопій. Окремо хочу відзначити роботу композитора Вадима Харпачова.

6. «Varta1, Львів, Україна» (2015), реж. Юрій Грицина

Ця медитативна стрічка пропонує подумати про революцію 2013-2014 років потойбіч націоналістичних та ліберально-прогресивістських оптик. Водночас, фільм є відправною точкою багатьох рефлексій про політичну агентність інтернету в українському кіно.

7. «Зсув» (2016), реж. Олексій Радинський

«Зсув» — документальний фільм про можливість соціально-геологічної синергії. Окрім високої якості та політичної актуальності стрічки, цей фільм потрапив до списку ще й тому, що у «Зсуві» докладно зафіксовано особливості сучасного культурного життя Києва: від графіті і сучасного мистецтва до фешн-показів Михаїла Коптєва.

8. «конкретний і неясний» (2017), fantastic little splash

У своїй художній практиці fantastic little splash досліджують посталі екзистенційні режими в добу інформаційної перевантаженості та глобальної невизначеності. У «конкретному та неясному» на матеріалі історії будівлі готелю «Парус» у Дніпрі художній колектив міркує про можливість життєствердного існування в ситуації мультилінійності історії, фрагментованості світоглядів та множинності «правд».

9. «Озброєні та Небезпечні» (2017-2019), автор(к)и: Микола Рідний, Пьотр Армяновський, Станіслав Битюцький, Оксана Казьміна, Аліна Клейтман, Валентина Петрова та Анна Щербина, Еліас Парвулеско, Сашко Протяг, Олексій Радинський, Даніїл Ревковський, Філіп Сотниченко, Павло Хайло, Fantastic Little Splash

Серія фільмів та відеоесеїв, яка на матеріалі свідчень мілітаризації українського суспільства та зростання популярності націоналізму, засвідчує можливість альтернативного політичного емансипативного праксису поза шміттіанською опозицією «друг / ворог», «тут і зараз» деактивуючи дискурс війни у множинності кінематографічних практик. Попри свій політичний оптимізм, думаю, що напрацьовані у серіалі кінематографічні практики ще довго залишатимуться актуальними.

10. «Мутація. Ні Казка, Ні Мюзикл» (2020), реж. Оксана Казьміна

Можливо, найвідвертіша в українському кіно та відеомистецтві спроба говорити про контр-андроцентричні практики в українських соціальному, культурному та інфраструктурному контекстах.

Настя Лях, кінокритикиня

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

«Донбас» (2019), реж. Сергій Лозница

«Щастя моє» (2010), реж. Сергій Лозниця

«Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

«Настроювач» (2004), реж. Кіра Муратова

«Вічне повернення (2012), реж. Кіра Муратова

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Атлантида» (2019), реж. Валентин Васянович

«Рівень чорного» (2017), реж. Валентин Васянович

«Вавилон ХХ» (1979), реж. Іван Миколайчук

Алекс Малишенко, кінокритик

«Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Короткі зустрічі» (1967), реж. Кіра Муратова

«Совість» (1968) реж. Володимир Денисенко

«Градус чорного місяця» (1992), реж. Наталія Кіракозова

«Присмерк» (2014), реж. Валентин Васянович

«Varta1, Львів, Україна» (2015), реж. Юрій Грицина

«Жива Ватра» (2015), реж. Остап Костюк

«Українські шерифи» (2016), реж. Роман Бондарчук

Євген Марголіт, кінознавець

1. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

2. «Хліб» (1929), реж. Микола Шпиковський

(как эталон изобразительного стиля украинского кино)

3. «Райдуга» (1943), реж. Марк Донськой

4. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

5. «Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

6. «З нудьги» (1968), реж. Артур Войтецький

7. «Комісари» (1969), реж. Микола Мащенко

8. «Бумбараш» (1972), реж. Микола Рашеєв

9. «Відлюдько» (1977), реж. Роман Балаян

10. «Вавилон ХХ» (1979), реж. Іван Миколайчук

Станіслав Мензелевський, кінознавець

«Навесні» (1929), реж. Михаїл Кауфман

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Хліб» (1929), реж. Микола Шпиковський

«Коліївщина» (1933), реж. Іван Кавалерідзе

«Суворий юнак» (1936), реж. Абраам Роом

«Весна на Зарічній вулиці» (1956), реж. Фелікс Миронер, Марлен Хуциев

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Довгі проводи» (1971), реж. Кіра Муратова

«Я та інші» (1971), реж. Фелікс Соболєв

«Чутливий міліціонер» (1992), реж. Кіра Муратова

Валерій Мирний, кінокритик

«Додому» (2019), реж. Наріман Алієв

«Криниця для спраглих» (1965), реж. Юрій Іллєнко

«Земля блакитна, ніби апельсин» (2020), реж. Ірина Цілик

«Стрімголов» (2017), реж. Марина Степанська;

«Вулкан» (2018), реж. Роман Бондарчук

«Довгі проводи» (1971), реж. Кіра Муратової

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Людина з кіноапаратом» (1930), реж. Дзиґа Вертов

«Повія» (1961), реж. Іван Кавалерідзе

«Острів скарбів» (1988), реж. Давід Черкаський

Володимир Миславський, кінознавець

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

«Хліб» (1929), реж. Микола Шпиковський

«Райдуга» (1943), реж. Марк Донськой

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

«Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

«Довгі проводи» (1971), реж. Кіра Муратова

«В бій ідуть тільки старі» (1973), реж, Леонід Биков

«Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

Наталія Мусієнко, кінознавчиня

1. «Арсенал» (1929), реж. Олександр Довженко

2. «Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

3. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

4. «Короткі зустрічі» (1967), реж. Кіра Муратова

5. «Пригоди капітана Врунгеля» (1976-1979), реж. Давид Черкаський

6. «Вавилон ХХ» (1979), реж. Іван Миколайчук

7. «Молитва за гетьмана Мазепу» (2002), реж. Юрій Іллєнко

8. «Євромайдан: чорновий монтаж» (2014), реж. Роман Бондарчук, Володимир Тихий, Катерина Горностай, Андрій Литвиненко та інші

9. «Міф», Леонід Кантер, 2018

10. «Атлантида» (2019), реж. Валентин Васянович

Оксана Мусієнко, кінознавчиня

1. «Навесні» (1929), реж. Михаїл Кауфман

2. «Прометей» (1936) реж. Іван Кавалерідзе

3. «Дорогою ціною» (1957), реж. Марк Донськой

4. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

5. «Вірність» (1965), реж. Петро Тодоровський

6. «Та, що входить в море» (1965), реж. Леонід Осика

7. «Короткі зустрічі» (1967), реж. Кіра Муратова

8. «Пропала грамота» (1972), реж. Борис Івченко

9. «Молитва за гетьмана Мазепу» (2002), реж. Юрій Іллєнко

10. «Атлантида» (2019), реж. Валентин Васянович

Богдан Небесьо, дослідник кіно

«Звенигора» (1927), реж. Олександр Довженко

«Арсенал» (1929), реж. Олександр Довженко

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Два дні» (1927), реж. Георгій Стабовий

«Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

«Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

«Приятель небіжчика» (1997), реж. Вячеслав Криштофович

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

Міла Новікова, кінознавчиня

1. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Земля» — це культурний феномен, в якому сконцентровано квінтесенцію українського духу і разом із тим – універсальні смисли людського буття. Образи фільму невід’ємною складовою увійшли до лексикону світового кіномистецтва і набули знакового статусу в медійній системі нашої країни.

2. «Весна на Зарічній вулиці» (1956), реж. Фелікс Миронер, Марлен Хуциєв

Режисерський дебют Миронера і Хуцієва, в якому ліризм поєднується з гумором, полонив щирістю почуттів і став улюбленим фільмом про кохання для різних поколінь вітчизняних глядачів.

3. «За двома зайцями» (1961), реж. Віктор Іванов

Важко уявити національний кінематограф без цієї комедії. Сміхова стихія міського життя Києва кінця ХІХ ст. буяє тут всіма барвами. Це одна з найколоритніших екранних замальовок міста.

4. «Захар Беркут» (1971), реж. Леонід Осика

В екранізації повісті І.Франка, здійсненій кращими силами національного кіно 1970-х, Л.Осика потужно презентує середньовічну Русь як основу саме української ідентичності. У виконанні Василя Симчича Захар Беркут постає бездоганною іконою українськості.

5. «Поцілунок» (1983), реж. Роман Балаян

У «Поцілунку» матеріалізовано в екранних образах невимовне, розкрито драму внутрішнього світу людини. Через інтонаційну варіативність наскрізної музичної теми фільму – вальсу – постійний композитор Романа Балаяна Вадим Храпачов передав мінливість станів душі, її уразливість і силу.

6. «Ярослав Мудрий» (1981), реж. Григорій Кохан

Блокбастером Григорія Кохана вітчизняний кінематограф вшанував одного з найвидатніших політиків української історії. Ролі руських князів, воїнів, землеробів і художників грало сузір’я українських акторів: Костянтин Степанков (Мстислав, князь Чернігівський), Борис Ставицький (Коснятин), Микола Гринько (монах Никон), Олег Драч (Борис), Микола Бєлий(Гліб) та ін. Пересічні мешканці Київської області, які знімались у масових сценах фільму, а також його глядачі завдяки виразності й силі екранних образів дістали нагоду осягнути зв’язок історичних епох своєї землі.

7. «Годинникар і курка» (1989), реж. Анатоль Степаненко

Єдина повнометражна режисерська робота знаного у світі вітчизняного художники Анатоля Степаненка. Створена майже напередодні розпаду СРСР, ця екранізація однойменної п’єси І.Кочерги передає відчуття наближення безповоротних змін у суспільстві, візуалізує час як дійову особу, яка вершить долі людства. В ролі годинникаря-філософа Карфункеля знявся у цій стрічці Юрі Ярвет, незабутній .

8. «Як козаки» (1967 -1995), реж. Володимир Дахно

Цикл анімаційних фільмів про козаків вже понад півстоліття є своєрідним аудіовізуальним кодом, на який відгукуються серця українців. Якщо мультиплікація Волта Діснея є втіленням американського дитячого світу, то козаки Володимира Дахна – українського.

9. «Майдан» (2014), реж. Сергій Лозниця

Сергій Лозниця виступає тут документалістом і антропологом, дослідником єднання різних за віком, статтю, соціальним статусом, етнічним походженням та іншими характеристиками українців у боротьбі за свою гідність і майбутнє країни. «Майдан» поєднує в собі інформативність документу і поетичність балади. Одним з найвиразніших видається епізод, в якому погляд камери підноситься над людським роєм на Європейській площі до неба, звідки світлом гоголівського місяця прозирає на революційне дійство вічність.

10. «Мої думки тихі» (2019), реж. Антоніо Лукич

У «Моїх думках тихих» Лукіч виконав важливе художнє завдання, яке постає перед кожною новою генерацією митців: розповів про пошук його поколінням, на чий період дорослішання припали два Майдани, власного місця в житті. Добре відомо, наскільки складно працювати із сучасним матеріалом, коли іще приховані від свідомості глибинні смисли подій і явищ. Лукіч, який пройшов школу одного з кращих вітчизняних документалістів Володимира Оселедчика, демонструє неабияку творчу інтуїцію. Фільм заторкнув важливі для молоді проблеми, про що свідчить кілкість глядачів (переважно — ровесників режисера) на кінотеатральних показах фільму.

Анна Онуфрієнко, кінознавчиня

1. «Навесні» (1929), реж. Михаїл Кауфман

2. «Коліївщина» (1933), реж. Іван Кавалерідзе

3. «Суворий юнак» (1936), реж. Абраам Роом

4. «Нескорені» (1945), реж. Марк Донськой

5. «Довгі проводи» (1971), реж. Кіра Муратова

6. «Я та інші» (1971), реж. Фелікс Соболєв

7. «Військово-польовий роман» (1983), реж. Петро Тодоровський

8. «Шамара» (1994) реж. Наталля Андрейченко

9. «Сергій Параджанов. Відвідини» (1994), реж. Анатолій Сирих

10. «Засипле сніг дороги…» (2004), реж. Євген Сивокінь

Альона Пензій, кінознавчиня

1. «Ентузіазм» («Симфонія Донбасу») (1930), реж. Дзиґа Вертов

2. «Звенигора» (1927), реж. Олександр Довженко

3. «Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

4. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

5. «Острів скарбів» (1988), реж. Давід Черкаський

6. «Прометей» (1936) реж. Іван Кавалерідзе

7. «Майдан» (2014), реж. Сергій Лозниця

8. «Вулкан» (2018), реж. Роман Бондарчук

9. «Варта1, Львів, Україна» (2015), реж. Юрій Грицина

10. «Шамара» (1994) реж. Наталля Андрейченко

Олексій Першко, кінокритик

1. «Щастя моє» (2010), реж. Сергій Лозниця

2. «Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

3. «Рівень чорного» (2017), реж. Валентин Васянович

4. «Донбас» (2019), реж. Сергій Лозница

5. «Атлантида» (2019), реж. Валентин Васянович

6. «Подорожні» (2005), реж. Ігор Стрембіцький

7. «Січень-березень» (2017), реж. Юрій Речинський

8. «Коли падають дерева» (2018), реж. Марися Нікітюк

9. «Співає Іванофранківськтеплокомуненерго» (2019), реж. Надія Парфан

10. «Гуцулка Ксеня» (2019), реж. Олена Дем’яненко

Сергій Першко, кінокритик

«Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

«В бій ідуть тільки старі» (1973), реж, Леонід Биков

«Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

«Звенигора» (1927), реж. Олександр Довженко

«Криниця для спраглих» (1965), реж. Юрій Іллєнко

«Щастя моє» (2010), реж. Сергій Лозниця

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Бумбараш» (1972), реж. Микола Рашеєв

«Суворий юнак» (1936), реж. Абраам Роом

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

20

«Пригоди Петрова і Васєчкіна» (1983), реж. Владімір Аленіков

«Відлюдько» (1977), реж. Роман Балаян

«Філер» (1987), реж. Роман Балаян

«Рівень чорного» (2017), реж. Валентн Васянович

«Ентузіазм» («Симфонія Донбасу») (1930), реж. Дзиґа Вертов

«Арсенал» (1929), реж. Олександр Довженко

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

«Вечір на Івана Купала» (1968), реж. Юрій Іллєнко

«Донбас» (2019), реж. Сергій Лозниця

«Вавилон ХХ» (1979), реж. Іван Миколайчук

«Короткі зустрічі» (1967), реж. Кіра Муратова

«Серед сірих каменів (1983), реж. Кіра Муратова

«Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

«Багата наречена» (1937), реж. Іван Пир’єв

«Січень-березень» (2017), реж. Юрій Речинський

«Відкрий себе» (1972), реж. Ролан Сергієнко

«Я та інші» (1971), реж. Фелікс Соболєв

«Сміханічні пригоди Тарапуньки і Штепселя» (1970), реж. Юрій Тимошенко, Єфим Березін

«Пригоди капітана Врунгеля» (1976-1979), реж. Давид Черкаський

Ярослав Підгора-Гвяздовський, кінокритик

1. «Пропала грамота» (1972), реж. Борис Івченко

2. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

3. «Лагідна» (2017), реж. Сергій Лозниця

4. «Донбас» (2019), реж. Сергій Лозниця

5. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

6. «Брати. Остання сповідь (2015), реж. Вікторія Трофіменко

7. «Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

8. «Будинок “Слово”» (2017), реж. Тарас Томенко

9. «Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

10. «Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

Олексій Радинський, дослідник кіно

1. «Ентузіазм» («Симфонія Донбасу») (1930), реж. Дзиґа Вертов

2. «Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

3. «Арсенал» (1929), реж. Олександр Довженко

4. «Три історії» (1997), реж. Кіра Муратова

5. «Чутливий міліціонер» (1992), реж. Кіра Муратова

6. «Щорс» (1939), реж. Олександр Довженко

7. «Інспектор карного розшуку» (1971), реж. Суламіф Цибульник

8. «Varta1, Львів, Україна» (2015), реж. Юрій Грицина

9. «Сім кроків за обрій» (1968), реж. Фелікс Соболєв

10. «Розпад» (1990), реж. Михайло Бєліков

Ольга Райтер, фестивальна кураторка

«Навесні» (1929), реж. Михаіл Кауфман

«Ентузіазм» («Симфонія Донбасу») (1930), реж. Дзиґа Вертов

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Королева бензоколонки» (1963), реж. Олексій Мішурін, Микола Літус

«Пропала грамота» (1972), реж. Борис Івченко

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

«Мої думки тихі» (2019), реж. Антоніо Лукіч

«Явних проявів немає» (2017), реж. Аліна Горлова

«Зарваниця» (2020), реж. Ярема Малащук, Роман Хімей

Роман Росляк, кінознавець

1. «Звенигора» (1927), реж. Олександр Довженко.

2. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

3. «Два дні» (1927), реж. Георгій Стабовий

4. «Коліївщина» (1933), реж. Іван Кавалерідзе

5. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

6. «Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

7. «Вавилон ХХ» (1979), реж. Іван Миколайчук

8. «Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

9. «Пропала грамота» (1972), реж. Борис Івченко

10. «Енеїда» (1991), реж. Володимир Дахно

Олексій Росовецький, кінокритик

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Вавилон ХХ» (1979), реж. Іван Миколайчук

«За двома зайцями» (1961), реж. Віктор Іванов

«Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

«Військово-польовий роман» (1983), реж. Петро Тодоровський

«Перший поверх» (1990), реж. Ігор Мінаєв

«Приятель небіжчика» (1997), реж. Вячеслав Криштофович

«Три історії» (1997), реж. Кіра Муратова

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

Юрій Самусенко, кінокритик

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Нариси Радянського міста» (1929) реж. Дмитро Дальський

«Мої думки тихі» (2019), реж. Антоніо Лукич

«Присмерк» (2014), реж. Валентин Васянович

«Кіборги» (2018), реж. Ахтем Саїтаблаєв

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

«Живі» (2008), реж. Сергій Буковський

«Головна роль» (2016), реж. реж. Сергій Буковський

«Земля блакитна, ніби апельсин» (2020), реж. Ірина Цілик

«Майдан» (2014), реж. Сергій Лозниця

Оксана Саркісова, дослідниця кіно

«Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Навесні» (1929), реж. Михаїл Кауфман

«Криниця для спраглих» (1965) реж. Юрій Іллєнко

«Довгі проводи» (1971), реж. Кіра Муратової

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

«Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

«Звенигора» (1927), реж. Олександр Довженко

«Українські шерифи» (2015), реж. Роман Бондарчук

Роксоляна Свято, кінознавчиня

«Людина з кіноапаратом» (1930), реж. Дзиґа Вертов

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

«Пропала грамота» (1972), реж. Борис Івченко

«Довгі проводи» (1971), реж. Кіра Муратової

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

«Маланчине весілля» (1979), реж. Олександр Коваль

«Назви своє ім’я» (2006), реж. Сергій Буковський

«Як козаки» (1967-1995), реж. Володимир Дахно / «Енеїда» (1991), реж. Володимир Дахно

Наталя Серебрякова, кінокритикиня

1. «Мої думки тихі» (2019), реж. Антоніо Лукіч

2. «Додому» (2019), реж. Наріман Алієв

3. «Донбас» (2019), реж. Сергій Лозница

4. «Вулкан» (2018), реж. Роман Бондарчук

5. «Панорама» (2019), реж. Юрій Шилов

6. «Земля блакитна, ніби апельсин» (2020), реж. Ірина Цілик

7. «Діксіленд» (2015), реж. Роман Бондарчук

8. «Українські шерифи» (2015), реж. Роман Бондарчук

9. «Тато — мамин брат» (2018), реж. Вадим Ільков

10. «Божественні» (2019), реж. Роман Бордун

Ольга Скоморощенко, кінокритикиня

1. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

2. «За двома зайцями» (1961), реж. Віктор Іванов

3. «Весна на Зарічній вулиці» (1956), реж. Фелікс Миронер, Марлен Хуциев

4. «Совість» (1968) реж. Володимир Денисенко

5. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

6. «Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

7. «Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

8. «Пропала грамота» (1972), реж. Борис Івченко

9. «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів» (1986), реж. Володимир Шевченка

10. «Тарас. Повернення» (2019), реж. Олександр Денисенко

Катерина Сліпченко, кінокритикиня

«Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Криниця для спраглих» (1965), реж. Юрій Іллєнко

«Енеїда» (1991), реж. Володимир Дахно

«Вулкан» (2018), реж. Роман Бондарчук

«Атлантида» (2019), реж. Валентин Васянович

«Співає Івано-Франківськтеплокомуненерго (2019), реж. Надія Парфан 2019

«Йшов трамвай № 9» (2002), реж. Степан Коваль

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

«Varta1, Львів, Україна» (2015), реж. Юрій Грицина

Станіслав Сукненко, кінознавець

1. «Людина з кіноапаратом» (1930), реж. Дзиґа Вертов

2. «Хліб» (1929), реж. Микола Шпиковський

3. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

4. «Криниця для спраглих» (1965) реж. Юрій Іллєнко

5. «Мова тварин» (1967), реж. Фелікс Соболєв

6. «Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

7. «Совість» (1968) реж. Володимир Денисенко

8. «Енеїда» (1991), реж. Володмир Дахно

9. «Настроювач» (2004), реж. Кіра Муратова

10. «Атлантада» (2019) реж. Валентин Васянович

Олександр Телюк, кінознавець

Участь в подібному опитуванні справа неминуче суперечлива. Вона змушує вступати не лише в багатоголосий заочний полілог з колегами та їх версією історичних наративів, але й вести розмову з самим собою. Стає нагодою зупинитися, озирнутися й обрати між конвенційною та суб’єктивною версією історії, між оцінкою фільмів з точки їх часу чи з оглядового майданчика сучасності, нарешті — між політичним впливом (в контексті історії українського кіно — частіше негативним) та формальними вподобаннями. Зрештою, обираю шлях вибору фільмів, чия поява чи перевідкриття припали на мій вік та сформували моє глядацьке «я» та критичне сумління.

«Ордер на арешт» (1929), реж. Георгій Тасін (3)

«Звенигора» (1927), реж. Олександр Довженко (1)

«Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов (2)

«Прометей» (1936) реж. Іван Кавалерідзе (4)

«Сім кроків за горизонт» (1968), реж. Фелікс Соболєв (7)

«Чорнобиль хроніка важких тижнів» (1986), реж. Володимир Шевченко (8)

«Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова (5)

«Липневі грози. Страйк» (1990), реж. реж. Анатолій Карась, Віктор Кріпченко (9)

«Меніни» (2007), реж. Ігор Подольчак (9)

«Varta1, Львів, Україна» (2015), реж. Юрій Грицина (10)

Сергій Тримбач, кінознавець

Оскільки я не можу погодитись із запропонованою методою опитування (змішування всього з усім), надсилаю перелік десятьох кінострічок тільки у номінації ігровий повнометражний фільм.

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

«Вечір на Івана Купала» (1968), реж. Юрій Іллєнко

«Довгі проводи» (1971), реж. Кіра Муратова

«Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

«Совість» (1968) реж. Володимир Денисенко

«За двома зайцями» (1961), реж. Віктор Іванов

«Вавилон ХХ» (1979), реж. Іван Миколайчук

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

Джошуа Фйорст, кінознавець

«Арсенал» (1929), реж. Олександр Довженко

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

«Майдан» (2014), реж. Сергій Лозниця

«За двома зайцями» (1961), реж. Віктор Іванов

«Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

«Пропала грамота» (1972), реж. Борис Івченко

«Мамай» (2003) реж. Олесь Санін

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

Антон Філатов, кінокритик

«Людина з кіноапаратом» (1930), реж. Дзиґа Вертов

«Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

«В бій ідуть тільки старі» (1973), реж, Леонід Биков

«Шкурник» (1929), реж. Микола Шпиковський

«Пригоди капітана Врунгеля» (1976-1979), реж. Давид Черкаський

«Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицкий

«Щастя моє» (2010), реж. Сергій Лозниця

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Живая ватра» (2014), реж. Остап Костюк

Андрій Халпахчі, фестивальний куратор

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

«Білий птах з чорною ознакою» (1970), реж. Юрій Іллєнко

«Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

«Короткі зустрічі» (1967), реж. Кіра Муратова

«Довгі проводи» (1971), реж. Кіра Муратова

«Шкурник» (1929), реж. Микола Шпиковський

«Донбас» (2019), реж. Сергій Лозница

«Відлюдько» (1977), реж. Роман Балаян

Станіслав Цалик, дослідник кіно

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Вавилон ХХ» (1979), реж. Іван Миколайчук

«В бій ідуть тільки старі» (1973), реж, Леонід Биков

«Пригоди капітана Врунгеля» (1976-1979), реж. Давід Черкаський

«Чутливий міліціонер» (1992), реж. Кіра Муратова

«Зелений фургон» (1959), Генріх Габай

«Навесні» (1929), реж. Михаіл Кауфман

«Бумбараш» (1972), реж. Микола Рашеєв

«Польоти уві сні та наяву» (1982) реж. Роман Балаян

Ганна Циба, кінознавчиня

«Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Гадюка» (1965), реж. Віктор Івченко

«Анничка» (1968), реж. Борис Івченко

«Чорнобиль. Хроніка важких тижнів» (1986), реж. Володимир Шевченко

«Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Мураторва

«Рябий пес, що біжить краєм моря» (1990), реж. Карен Геворкян

«Кисневий Голод» (1992), реж. Андрій Дончик

«Брама» (2017), реж. Володимир Тихий

Віталій Чернецький, дослідник кіно

«Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

«Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

«Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

«Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

«Пропала грамота» (1972), реж. Борис Івченко

«Довгі проводи» (1971), реж. Кіра Муратова

«Шамара» (1994) реж. Наталля Андрейченко

«Мамай» (2003) реж. Олесь Санін

«Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

«Донбас» (2019), реж. Сергій Лозница

Олена Чиченіна, кінокритикиня

1. «Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

2. «Енеїда» (1991), реж. Володимир Дахно

3. «Пригоди капітана Врунгеля» (1976-1979), реж. Давид Черкаський

4. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

5. «Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

6. «Жива Ватра» (2015), реж. Остап Костюк

7. «Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Мураторва

8. «За двома зайцями» (1961), реж. Віктор Іванов

9. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

10. «Арсенал» (1929), реж. Олександр Довженко

Олег Чорний, дослідник кіно, режисер

1. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

2. «Хліб» (1929), реж. Микола Шпиковський

3. «Людина з кіноапаратом» (1930), реж. Дзиґа Вертов

4. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

5. «Совість» (1968) реж. Володимир Денисенко

6. «Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

7. «Вавилон ХХ» (1979), реж. Іван Миколайчук

8. «Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

9. «Назви своє ім’я» (2006), реж. Сергій Буковський

10. «Пригоди капітана Врунгеля» (1976-1979), реж. Давид Черкаський

Ігор Шестопалов, фестивальний куратор

1. «Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

2. «Навесні» (1929), реж. Михаїл Кауфман

3. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

4. «В бій ідуть тільки старі» (1973), реж. Леонід Биков

5. «Ефект Ромашкіна» (1973), реж. Роман Балаян

6. «Острів скарбів» (1986-1988), реж. Давид Черкаський

7. «Цикута» (2003), реж. Олександр Шапіро

8. «Йшов трамвай № 9» (2002), реж. Степан Коваль

9. «Припутні» (2017), реж. Аркадій Непиталюк

10. «Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

Алік Шпилюк, фестивальний куратор

1. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

2. «Людина з кіноапаратом» (1929), реж. Дзиґа Вертов

3. «Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

4. «Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

5. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

6. «Вавилон ХХ» (1979), реж. Іван Миколайчук

7. «Атлантида» (2019), реж. Валентин Васянович

8. «Донбас» (2019), реж. Сергій Лозниця

9. «Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

10. «Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

Богдан Шумилович, дослідник кіно

1. «Земля» (1930), реж. Олександр Довженко

2. «Польоти уві сні та наяву» (1982), реж. Роман Балаян

3. «Людина з кіноапаратом» (1930), реж. Дзиґа Вертов

4. «Тіні забутих предків» (1964), реж. Сергій Параджанов

5. «Плем’я» (2014), реж. Мирослав Слабошпицький

6. «Камінний хрест» (1968), реж. Леонід Осика

7. «Пригоди капітана Врунгеля» (1976-1979), реж. Давид Черкаський

8. «Астенічний синдром» (1989), реж. Кіра Муратова

9. «Як гартувалася сталь» (1975), реж. Микола Мащенко

10. «Криниця для спраглих» (1965), реж. Юрій Іллєнко