В’ЯЗНИЦЯ БЕЗ ҐРАТ (1938) / МОҐІ FEST
10 ЧЕРВНЯ
СЦЕНА 6 Довженко-Центру
КИЇВ, вулиця ВАСИЛЬКІВСЬКА, 1 (МЕТРО ГОЛОСІЇВСЬКА)
В інтернаті для складних дівчат-підлітків панують ледь не пенітенціарні закони: жорсткі правила, суворі покарання, марш в ногу замість прогулянок та комендантська година замість відпочинку ввечері. Ситуація раптово змінюється з появою нової директорки — ліберальної 30-річної Івонн. Івонн перетворює життя дівчат на краще і допомагає розквітнути “гидкому каченяті” на ім’я Неллі. Втім, на їхню дружбу й взаємоповагу чекає випробування.
Після кількох років праці другим режисером та низки “спроб пера” з “В’язницею без ґрат” Леонід Моґі здобуває перший гучний успіх: у 1938 році фільм бере участь у кінофестивалі в Венеції, де отримує Кубок міністерства масової культури й номінується на головну нагороду фестивалю як найкращий іноземний фільм.
Моґі залишиться венеціанським фаворитом й надалі: 1947 року його “Вірсавію” буде номіновано на тамтешню Велику міжнародну премію. “В’язницю” Моґі знімає за підтримки друзів з зірковими прізвищами (один з операторів — Клод Ренуар, онук Огюста та племінник Жана Ренуарів), водночас створюючи нових зірок: йдеться про яскраву молоду акторку Корінн Люшер, чия доля після ще одного досвіду співпраці з Могилевським на “Дезертирі” складеться сумно й моторошно.
Всі кращі стрічки Моґі вирізняються прогресивним змістом; ба більше, на створення цього фільму режисера безпосередньо надихнули реформи лівого Народного фронту на чолі з Леоном Блюмом, що прийшов до влади у 1936 році (і вже був усунений станом на 1938-й).
У “В’язниці без ґрат” Моґі, не відходячи від традицій побутової мелодрами, наповнює її ніяк не “салонним” змістом, порівнюючи досвід жінок різних поколінь у суспільстві з авторитарним ухилом. Образ делінквентної дитини, за чиєю поведінкою ховається ніжна душа та брак уваги з боку дорослих, ще не був загальним місцем в європейському кіно та суспільній свідомості 1930-х, і хіба що з позицій сьогодення режисерський гуманістичний патос може здатись дещо наївним.
Щодо художнього рішення, то в роботі Моґі відчувається школа великих кінематографічних 1920-х, що її бракувало вже наступному поколінню французьких постановників: міцний мелодраматичний каркас фабули, поетична камера, чаплінівське почуття гумору плюс жменя експресіоністичного мистицизму складають у “В’язниці без ґрат” непорушну органічну єдність.
МОҐІ FEST
Під час «Французької весни», за підтримки Французького інституту в Україні при Посольстві Франції в Україні та Італійського інституту культури в Україні, в Довженко-Центрі відбудеться «Моґі Fest» – перша масштабна ретроспектива режисера Леоніда Могилевського в Україні.
Леонід Могилевський (1899-1976) – режисер, родом з Одеси. На початку своєї кінокар’єри очолював відділ кінохроніки ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління, 1922-1930), був колегою по цеху Дзиґи Вертова та Михаїла Кауфмана. Разом із Олександром Довженком ініціював створення першої кінотеки українських фільмів.
В 1929 році Могилевський емігрував у Францію та взяв ім’я Леонід Моґі (Léonide Moguy) з яким прославився на весь світ, створюючи фільми у Франції, Італії та США. Серед найвідоміших стрічок Моґі – «Вірсавія» (1947), було номіновано на Велику міжнародну премію Венеційського кінофестивалю, та «Завтра – надто пізно» (1950) було номіновано на «Золотого Лева» – головну нагороду Венеційського кінофестивалю, та визнано найкращим італійським фільмом року.
У сучасній поп-культурі ім’я Леоніда Моґі засяяло новими фарбами завдяки Квентіну Тарантіно. Фільми Моґі – «Париж у сутінках» (1943) та «Аравійську пригода» (1944) – Тарантіно згадує серед стрічок, які надихали його на створення «Безславних виродків» (2009). А в фільмі «Джанґо вільний» (2012) навіть є персонаж, названий на честь Леоніда Могилевського – Леонід Моґі.
Програма МОҐІ FEST:
9 червня, середа – Документи епохи (1928) у супроводі наживо Сон Сови / Son Sovy
10 червня, четвер – В’язниця без ґрат (Prison sans barreaux, 1938)
11 червня, п’ятниця – Дезертир (Le Déserteur, 1939)
12 червня, субота – Париж у сутінках (Paris After Dark, 1943)15 червня, вівторок – Аравійська пригода (Action in Arabia, 1944)
16 червня, середа – Завтра вже запізно (Domani è troppo tardi, 1950)
17 червня, четвер – Дайте мені шанс (Donnez-moi ma chance, 1957)