УРБАНІСТИЧНІ ФРЕСКИ: КИЇВ 60-Х – ВІКТОР ГРЕСЬ

12 лютого – продовження серії кінопоказів Центру Довженка в Національному художньому музеї України «Сім коротких зустрічей: Кінематографічне несвідоме 60-х». Темою шостого вечора циклу буде репрезентація Києва в фільмах 1960-х років.

Гість вечора Віктор Гресь – режисер та сценарист, автор художніх фільмів «Хто помре сьогодні?» (1967), «Сліпий дощ» (1969), «Блакитне та зелене» (1970), «Чорна курка, або Підземні жителі» (1980), «Нові пригоди янки при дворі короля Артура» (1988).

Однією з віх 1960-х років для Києва була зміна архітектурного обличчя міста. 1960 року у Києві запрацювало метро і відкрився Палац спорту. Поруч із стратегічними проектами створеними під егідою Першого секретаря КПУ  Петра Шелеста – Музеєм народної архітектури та побуту в Пирогово (1969), Палацом «Україна» (1970) – у Києві виникають архітектурні об’єкти в дусі неомодернізму – Палац піонерів (1968), «Літаюча тарілка» на Либідській (1971), розпочалося десятирічне будівництво Парку пам’яті (1968).

Однак більшість київських неомодерних проектів так і не було втілено в їх первісному задумі. Наприклад, Стіну пам’яті – ключовий елемент Парку пам’яті архітекторів Ади Рибачук, Володимира Мельниченко, Авраама Мілецького – в 1982 році було залито бетоном. Про цей один із найбільших актів офіційного вандалізму радянської влади розповідає фільм Ізраїля Гольдштейна «Стіна» (1988).

Цікавою з точки зору продовження радянської традиції заборон є доля доробку скульптора Василя Бородая. Його пам’ятник Жовтневій революції на Майдані Незалежності – став одним із перших знесених в Україні монументів за часів української незалежності. Його інші роботи: пам’ятник чекістам та Батьківщина-Мати, досі лишаються предметом суперечок щодо пам’яток радянського минулого. Фільм-портрет «Скульптор Василь Бородай» (1976) розповість про ранні роки життя і роботи скульптора.

Більш оптимістичний та імпресіоністичний погляд на урбаністичні аспекти Києва 1960-х постане в інших фільмах програми. Стрічка Григорія Кохана «Камінний живопис» (1967) розповідає про давню традицію мистецтва мозаїки в архітектурному оформлені міст.

Ігровий студентський фільм Віктора Греся «Сліпий дощ» (1969)– зображує побутовий Київ шістдесятих – місто свіжих новобудов: нових ігрових майданчиків та щойно відкритих перукарень; місто першого кохання.

На противагу цьому весняному фільму – головним героєм документальної замальовки Едуарда Тимліна «Київський етюд» (1969) є осіннє місто. Схоплені на льоту барви Києва, підкреслені джазовими акцентами композитора Володимира Губи, роблять цей фільм одним з найбільш точних ілюстрацій настроїв міста 1960-х.

Доповнить палітру настроїв вечора короткий комедійний фільм про столицю України в 1960-х – «Київські усмішки» (1967) за участі незрівнянного дуету Штепселя і Тарапуньки.

Час зустрічі: 12 лютого, п’ятниця, 18:00.

Місце зустрічі: м. Київ, вул. Грушевського, 6, Національний художній музей України.

Подія у Facebook: https://www.facebook.com/events/1685278605090276/

Фільми програми:

СТІНА

1988, УРСР, Українська студія хронікально-документальних фільмів, 20 хв.

Режисер: Ізраїль Гольдштейн

Фільм Ізраїля Гольдштейна став першою публічною заявою про руйнування Стіни пам’яті – серії монументальних авторських рельєфів розміром понад дві тисячі квадратних метрів на Байковій горі в Києві. Втім кампанія за відновлення Стіни пам’яті досі не принесла результатів.

СКУЛЬПТОР ВАСИЛЬ БОРОДАЙ

1976, УРСР, Київська кіностудія науково-популярних фільмів, 20 хв.

Режисер: Людмила Борисова

Сценарій: Зіновій Фогель

Фільм-портрет розкриває творчість скульптора Василя Бородая – народного художника України, який прийшов до художнього інституту після війни, а пізніше був автором кількох знакових для Києва пам’ятників – Щорсу, Лесі Українці, чекістам, а також Тарасу Шевченку в Нью-Йорку.

КАМІННИЙ ЖИВОПИС

1967, УРСР, Київська кіностудія науково-популярних фільмів, 11 хв.

Режисер: Григорій Кохан

Сценарист: Григорій Мєстечкін

Композитор: Борис Буєвський

Мозаїка – камінний живопис – має в Україні глибокі коріння. Фільм Григорія Кохана проектує традицію релігійної мозаїки та декоративно ужиткового мистецтва на монументальні урбаністичні зображення сьогодення. Крім десятків сучасних міських мозаїк фільм цікавий надихаючими панорамами Києва 1960-х років.

СЛІПИЙ ДОЩ

1969, УРСР, Кіностудія імені Олександра Довженка, 29 хв.

Режисер: Віктор Гресь

У ролях: Ельвіра Осіпова, Лев Перфілов, Станіслав Бородокін, Саша Колосніцин, Наташа Полуніна

Поетичне кінооповідання про перше кохання головного героя Саші до сусідської дівчини Олени, юних жителів міста Києва. Він безтурботний та абсолютно відкритий для Світу. І різниця у віці з дівчиною та насмішки одноліток не зруйнують найсвітліше почуття, що вперше переповнює серце юного киянина.

КИЇВСЬКИЙ ЕТЮД

1966, УРСР, Укркінохроніка, 9 хв.

Режисер та оператор: Едуард Тимлін

Музика: Володимир Губа

Документальний нарис, в якому бачимо фактуру сонячного осіннього Києва 1960-х. Найцікавіше в кадрі – не вічні символами міста над Дніпром – Лавра, Хрещатик парк і бульвар Шевченка – а вирази обличчя простих пішоходів, вітрини та тролейбуси старого типу, вечірні зустрічі в кафе під джазовий акомпанемент. Одна з перших і найбільш цікавих робіт у кіно композитора Володимира Губи.

«Що є найбільш характерним для лика сьогоднішнього Києва? – запитує Едуард Тимлін в сценарії свого фільму. – Живописна подібність старого і нового».

КИЇВСЬКІ УСМІШКИ

1967, УРСР, Укркінохроніка, 16 хв.

Режисер: Рафаїл Нахманович

Якось одного разу народні улюбленці Тарапунька і Штепсель (вони ж народні артисти УРСР Юрій Тимошенко та Юфим Березін) вирішили познімати Київ прихованою камерою. Що з цього вийшло показує комедійно-хронікальний фільм «Київські усмішки».