РЕТРОСПЕКТИВА: МУРАТОВА 35 ММ

До дня народження Кіри Муратової 2-5 листопада в Кінотеатрі “Київ” (вул. Велика Васильківська, 19) відбудеться ретроспектива знакових фільмів Кіри Муратової на 35мм плівці та зустрічі з друзями режисерки: Романом Балаяном, Валентином Сильвестровим, Наталією Бузько та Олегом Владимирським.

Фільми Кіри Муратової – унікальне явище не лише в українському, але й в світовому кіно. Розпочавши свій шлях на початку 60-х, вона все життя знімала всупереч обставинам – всупереч цензурі, нестачі коштів чи змінам у суспільстві. Але кожен фільм Муратової ставав значною подію та вирізнявся своїм неповторним стилем, де абсурдне перепліталося з театральним, буденне з фантасмагоричним, а місцем дії майже завжди виявлялася Одеса, місто, яке тепер асоціюється саме з фільмами Кіри Муратової.

Під час ретроспективи, організованої Довженко-Центром, ви зможете переглянути з плівки п’ять знакових стрічок Кіри Георгіївни. Серед них – її перші визнані шедеври «Короткі зустрічі» та «Довгі проводи», найліричніша робота режисерки «Пізнаючи білий світ» – чи не єдиний видатний фільм Муратової, знятий за межами Одеси. «Три історії», які в 1997 році були показані на Берлінському кінофестивалі та перший, і разом з тим, останній самостійний короткометражний фільм Муратової «Лист до Америки», що став справжнім фінальним акордом усього українського кіно 90-х.

Розклад показів і зустрічей:

2 листопада, 17:00

“Короткі зустрічі” (1967, 96 хв)

Зустріч із Романом Балаяном

3 листопада, 17:00

“Довгі проводи” (1971, 95 хв)

Зустріч з Олегом Володимирським

4 листопада, 17:00

“Лист в Америку”(1999 р, 20 хв),

“Пізнаючи білий світ” (1979, 79 хв)

Зустріч із Валентин Сильвестровим

5 листопада (День народження Кіри Муратової), 19:00

“Три історії” (1997, 105 хв)

Зустріч з Наталією Бузько

Фільми Кіри Муратової – унікальне явище не лише в українському, але й в світовому кіно. Розпочавши свій шлях на початку 60-х, вона все життя знімала всупереч обставинам – всупереч цензурі, нестачі коштів чи змінам у суспільстві. Але кожен фільм Муратової ставав значною подію та вирізнявся своїм неповторним стилем, де абсурдне перепліталося з театральним, буденне з фантасмагоричним, а місцем дії майже завжди виявлялася Одеса, місто, яке тепер асоціюється саме з фільмами Кіри Муратової.

Під час ретроспективи, організованої Довженко-Центр : Dovzhenko Centre, ви зможете переглянути з плівки п’ять знакових стрічок Кіри Георгіївни. Серед них – її перші визнані шедеври «Короткі зустрічі» та «Довгі проводи», найліричніша робота режисерки «Пізнаючи білий світ» – чи не єдиний видатний фільм Муратової, знятий за межами Одеси. «Три історії», які в 1997 році були показані на Берлінському кінофестивалі та перший, і разом з тим, останній самостійний короткометражний фільм Муратової «Лист до Америки», що став справжнім фінальним акордом усього українського кіно 90-х.

Вартість квитка – 70 грн.

Для пенсіонерів, школярів та студентів – знижка 25%.

Детальніше про фільми:

Короткі зустрічі

1967, УСРР, Одеська кіностудія, 96′

Режисер Кіра Муратова

Сценаристи: Леонід Жуховицький, Кіра Муратова

В ролях: Ніна Русланова, Владімір Висоцкій, Кіра Муратова, Лідія Базильська, Ольга Вікланд, Алєксєй Глазирін.

Композитор Олег Каравайчук

Свій дебютний фільм на тему відсутності води в одеських квартирах Муратова перетворила на тонку психологічну розвідку про характери трьох зовсім різних людей.

В центрі сюжету – чиновниця Валентина (Кіра Муратова), яка виступає на нарадах і інспектує новобудови на предмет наявності води в кранах, ця «книжна жінка» рухається як автомат в потоці щоденних матеріальних клопотів. У свій день народження вона знайомиться з чоловіком «циганської професії» – геологом-бардом Максимом (Владімір Висоцкій). Вони закохуються, відчуваючи, що в іншого є те, чого кожному з них бракує, але саме ці речі вони і не можуть прийняти. Валентина – його кочівний спосіб життя, Максим – її матеріалістичність.

Одного вечора на порозі у Валентини з’являється юна провінційна дівчина Надя (Ніна Русланова), яку хазяйка бере до себе домогосподаркою, не знаючи про те, що дівчина закохана в Максима і навіть мала з ними романтичну пригоду. Для Ніни Русланової це дебютна роль, в той час вона ще навчалася в інституті і про дозвіл на зйомки Кіра Муратова піклувалася особисто. Грати у власному фільмі Муратова не збиралася, але вона так гарно показувала, як виконувати той чи інший епізод, що після відмови актриси головної ролі знімальна група запропонувала їй самій втілити цей образ. Саме під час участі у цій стрічці Володимир Висоцький формує свою характерну манеру співу – форсованим голосом із підкресленою хриплістю.

Вже у цій стрічці пізнаються характерні для творчості Муратової дивакуваті персонажі, монологи і рефрени, умовності й театральність діалогів. Але тут вони ще знаходяться на периферії основних сюжетних ходів. Стрічка могла б видатись звичайною радянською романтичною історією на тему села і міста, якби не кілька особливостей. Але саме ці «особливості» – нелінійно змонтований фільм, «дивні» стосунки між персонажами, вільнодумні музично-поетичні вставки й перевантаження естетичними прийомами – були причиною того, що фільму дали найнижчу прокатну категорію і протягом 20 років майже ніде не показували.

Довгі проводи

1971, Одеська кіностудія, 90 хв.

Режисер: Кіра Муратова

Сценарист: Наталья Рязанцева

Оператор: Генадій Карюк

Композитор: Олег Каравайчук

Художник: Енріке Родрігес

У ролях: Зінаіда Шарко, Олег Володимирський, Юрій Каюров, Світлана Кабанова, Лідія Базільська, Тетяна Мичко.

Хлопець Саша, батьки якого давно розлучені, живе з матір’ю. Євгенія Василівна його любить, дбайливо доглядає і виховує. Після літніх канікул юнак повертається від батька, з яким він з’їздив у археологічну експедицію, з твердим наміром перебратися жити до нього в Новосибірськ. Матір випадково дізнається про плани хлопця і не знаходить собі місця. Вона проводить власне, не дуже етичне, розслідування, щоб зрозуміти, що тягне сина в чужі краї, й намагається різними способами втримати сина.

Підліток у фільмі рухається і говорить ніби через силу, так наче постійно пливе проти течії чи продирається через надмірне нагромадження речей і значень, якими режисерка щедро заповнює кадр, на свободу. Муратова продовжує тему, розпочату в попередній стрічці «Короткі зустрічі», – про різні моделі існування, осідлу жіночність у фільмі блискуче втілює Зінаіда Шарко.

Батька з романтичною професією археолога бачимо лише на фотослайдах – в оточенні сина і юних аспіранток. Але фільм фокусується на третій фігурі – підлітку, який повинен вирішити, чи залишитися в світі декоративних рослин, різьблених меблів і довгих світських розмов, чи врешті-решт подорослішати і ризикнути почати власне життя, окреме від матері.

Уже в цьому, ранньому фільмі Муратової, впізнаємо притаманну її героям невротичність діалогів – з повторами і часом екзальтованою жестовою мовою. Фільм був закінчений в 1971 році, але на екрани потрапив лише в 1987, тоді ж отримав призи на Всесоюзному кінофестивалі та на МКФ у Локарно. Через цей фільм режисерку зі скандалом позбавили диплому ВДІКУ та надовго заборонили знімати.