ПАРИЖ У СУТІНКАХ (1943) / МОҐІ FEST
12 ЧЕРВНЯ
СЦЕНА 6 Довженко-Центру
КИЇВ, вулиця ВАСИЛЬКІВСЬКА, 1 (МЕТРО ГОЛОСІЇВСЬКА)
Друга світова війна. Франція окупована німецькими військами. Лікар Андре Марбель та медсестра Івонн Бланшар ведуть подвійне життя. Вдень вони працюють в клініці при заводі, який раніше виробляв автомобілі, а тепер військову техніку для окупантів.
А з настанням сутінок беруть активну участь у діяльності паризької групи опору. Одного дня з полону повертається чоловік Івонн – Жан. Зломлений страшними випробуваннями він починає ревнувати дружину до Андре, наражаючи на небезпеку всю групу спротиву.
Перший американський фільм Леоніда Могилевського, знятий їм під час вимушеного переїзду до США на період Другої світової війни. В Голівуді Могилевському доволі символічно дали зняти стрічку про Францію, в якій він прожив більше десяти років.
Знайомі йому паризькі вулички режисер відтворює у студійних павільйонах, а в оповіді про рух опору надихається комуністичним національним фронтом. Останнє пов’язано ще й з лівими поглядами сценариста фільму Гарольда Бучмана, який за свої політичні вподобання потрапить в 40-х до «славнозвісного» голлівудського чорного списку.
«Париж у сутінках» вийшов за рік після «Касабланки», яка в 1942 році стала справжнім хітом американського прокату. Тож порівняння тут були неминучі. Тим більше, що в обох стрічках зіграла французька акторка Мадлен Лебо, а їх сюжет й справді мав дещо спільне – наприклад, згадування представників руху опору та традиційний для тогочасного американського кіно любовний трикутник.
Проте якщо в «Касабланці» основну увагу приділено саме романтичній лінії, то Могилевського в першу чергу цікавили дії та поведінка людей у важких умовах війни. Сам же фільм мав переконати американського глядача в тому, що французи, не дивлячись на співпрацю за нацистами, заслуговують підтримки та допомоги. Через це у фільмі з’являються й чисельні геройські мотиви та герої різних соціальних прошарків.
Все це додало стрічці не лише більшої реалістичності, але й більшого динамізму. Останнє в подальшому стане однією з причин великої любові до фільму Квентіна Тарантіно, який згадує «Париж у сутінках» та наступний фільм Могилевського «Аравійська пригода» (1944), серед стрічок, які надихнули його на створення «Безславних виродків» (2009).
МОҐІ FEST
Під час «Французької весни», за підтримки Французького інституту в Україні при Посольстві Франції в Україні та Італійського інституту культури в Україні, в Довженко-Центрі відбудеться «Моґі Fest» – перша масштабна ретроспектива режисера Леоніда Могилевського в Україні.
Леонід Могилевський (1899-1976) – режисер, родом з Одеси. На початку своєї кінокар’єри очолював відділ кінохроніки ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління, 1922-1930), був колегою по цеху Дзиґи Вертова та Михаїла Кауфмана. Разом із Олександром Довженком ініціював створення першої кінотеки українських фільмів.
В 1929 році Могилевський емігрував у Францію та взяв ім’я Леонід Моґі (Léonide Moguy) з яким прославився на весь світ, створюючи фільми у Франції, Італії та США. Серед найвідоміших стрічок Моґі – «Вірсавія» (1947), було номіновано на Велику міжнародну премію Венеційського кінофестивалю, та «Завтра – надто пізно» (1950) було номіновано на «Золотого Лева» – головну нагороду Венеційського кінофестивалю, та визнано найкращим італійським фільмом року.
У сучасній поп-культурі ім’я Леоніда Моґі засяяло новими фарбами завдяки Квентіну Тарантіно. Фільми Моґі – «Париж у сутінках» (1943) та «Аравійську пригода» (1944) – Тарантіно згадує серед стрічок, які надихали його на створення «Безславних виродків» (2009). А в фільмі «Джанґо вільний» (2012) навіть є персонаж, названий на честь Леоніда Могилевського – Леонід Моґі.
Програма МОҐІ FEST:
9 червня, середа – Документи епохи (1928) у супроводі наживо Сон Сови / Son Sovy
10 червня, четвер – В’язниця без ґрат (Prison sans barreaux, 1938)
11 червня, п’ятниця – Дезертир (Le Déserteur, 1939)
12 червня, субота – Париж у сутінках (Paris After Dark, 1943)15 червня, вівторок – Аравійська пригода (Action in Arabia, 1944)
16 червня, середа – Завтра вже запізно (Domani è troppo tardi, 1950)
17 червня, четвер – Дайте мені шанс (Donnez-moi ma chance, 1957)