НОВА АЙДЕНТИКА ДОВЖЕНКО-ЦЕНТРУ

4 березня о 19:00 Довженко-Центр презентує нову візуальну ідентичність, що відображає його ревіталізацію у останні роки. Запрошуємо на розмову з генеральним директором Довженко-Центру Іваном Козленком, креативною директоркою Ольгою Жук та дизайнеркою Альоною Соломадіною. Вечір продовжиться музичним перформансом Sirakusy (live) і VJ YNG. 

Локація: 

Довженко-хол, 1 поверх

Вул. Васильківська 1, М. Голосіївська

Вхід вільний

Національний центр Олександра Довженка (коротко — Довженко-Центр) є єдиною в Україні державною інституцією, що опікується не лише збереженням, відновленням і примноженням Національного фільмофонду України, але й дослідженням і просуванням українського кіно. За комплексністю своєї активної публічної діяльності та реновацій простору за останні п’ять років Довженко-Центр остаточно переріс формат закритого фільмосховища та, фактично, розвивається як відкритий культурний кластер. На сьогодні він об’єднує державний фільмофонд, єдину в Україні кінокопіювальну лабораторію, що професійно працює з кіноплівкою і уособлює історичну індустріальну тяглість та унікальність інституції, з напрямками роботи, що створюють навколо них культурний контекст та відповідають викликам часу: Кіноархівом, Музеєм кіно з виставковою та освітньою програмою, Медіатекою та видавничою програмою, Кінодистрибуцією, перформативною платформою Сцена 6.

Нова візуальна ідентичність спирається на ключові цінності та прагнення Довженко-Центру: чутливість до історії та її критичне осмислення засобами кіно, відкритість до нового, різноманіття аудиторій, контекстів та мистецьких медіа.

Трохи більше про її розробку від керівників інституції та дизайнерки:

Іван Козленко, генеральний директор:

“Хоча рік заснування Довженко-Центру як державного підприємства — 1994, проте у нього є потужна кінематографічно-індустріальна передісторія — більш ніж півстолітній досвід обробки фільмових матеріалів, започаткований у 1948 році Київською кінокопіювальною фабрикою, у просторі якої він постав. У роки незалежності України це місце зазнало помітних перетворень — від фабрики як виробництва фільмокопій до «культурної фабрики» сенсів. За останні два роки оновлений простір Довженко-Центру презентував десятки подій, ми відкрили Музей кіно і започаткували нові напрямки роботи, розширили коло партнерів та аудиторію. Тож наш новий стиль візуальних комунікацій ґрунтується на потребі відобразити остаточну трансформацію з закритого індустріального закладу у публічну культурну інституцію. Крім того, Довженко-Центр — єдиний член Міжнародної федерації кіноархівів (FIAF) в Україні, що регулярно представляє українське кіно закордонним аудиторіям, провадить культурну дипломатію. Тому нова айдентика апелює не лише до української, але й до глобальної аудиторії”.

Ольга Жук, креативна директорка:

“Для нас є важливою історія місця та людей, які його створювали. Тому ми зберегли той авангардний ракурс, у якому колись побачив Довженко-Центр Рустем Аблякімов, автор попереднього логотипу. Прототипом для створення нового стилізованого знаку “Д” — Довженко-Центру — є зовнішній архітектурний образ кінофабрики. Проте для нас важливо не лише створити візуальний “якір”, що пов’язує місце і назву, але й відобразити, як цей простір змінився і продовжує змінюватися всередині разом із розвитком технологій, уявлень про сучасний кіноархів і музей. Оскільки Довженко-Центр працює передусім з екранними медіа, ми інтегруємо у нову айдентику кіно та відео, прагнемо створити у графічному дизайні асоціації з рухомим образом. Для такого переосмислення я запросила до співпраці дизайнерку Альону Соломадіну, оскільки саме зараз вона проводить ширше дослідження перетинів типографіки та архітектури, а раніше брала участь у нашому дослідженні ВУФКУ, кінореклами та кіноавангарду 1920-х, графічний стиль яких є для нас важливим естетичним референсом. Створений нею логотип є впевненим і впізнаваним, у ньому закладена варіативність та потенціал для розвитку, а система його використання є гнучкою для різних медіа”.

Альона Соломадіна, дизайнерка:

“Будівля Довженко-центру є суспільною платформою для культурних подій. Тому графічний знак Довженко-центру має нести в собі інформацію про діяльність інституції. Можливості цього знаку задавати різноманітні сітки для верстки можна розглядати як аналогію з подорожжю його приміщенням. Насиченість подій у Довженко-центрі вражає, тому важливим було створити графічну систему, яка допомагатиме інституції візуально комунікувати зі спільнотою та одночасно бути зручною у роботі дизайнерів. Лаконічні графічні рішення відповідають технологічним можливостям та стилістиці історичного українського кіноконтексту. Винайдена форма літери Д як графічного символу Довженко-центру є частиною мого проекту “Місто Форм”, у якому я розглядаю можливості міської архітектури щодо утворення акцидентних шрифтів. Саме у зверненні до місцевої архітектури я вбачаю зв’язок графічних рішень з міським середовищем. Цілісність їх сприйняття досягається методом створення графічної двовимірної форми як смислової редукції багатовимірних об’єктів”.