КУЛЬТУРФІЛЬМ: “ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ”

3-4 вересня в Довженко Центрі відбудеться освітній захід «Культурфільм» присвячений п’ятдесятирічному ювілею фільму «Тіні забутих предків». Як відомо, саме вересні 1965 року в кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра фільму «Тіні забутих предків» режисера Сергія Параджанова. Та подія стала не тільки поворотним моментом для історії українського кіно, але й акцією протесту київської інтелігенції проти нової хвилі репресій радянської влади.

50 років потому Національний центр Олександра Довженка виступає співорганізатором кількох заходів покликаних згадати та переосмислити тодішні події. «Культурфільм» – освітня програма Центру Довженка, яка поєднує сінефільський досвід з аналітичним, тематичні ретроспективи фільмів з їх критичним осмисленням у форматі лекцій українських та іноземних кінознавців, істориків, філософів та дослідників культури.

«Культурфільм» з нагоди ювілею «Тіней забутих предків» включатиме в себе перегляд двох найвідоміших шедеврів Сергія Параджанова та лекції двох найбільших експертів з його творчості – Джеймса Cтеффена та Ольги Брюховецької.

РОЗКЛАД ПРОГРАМИ «КУЛЬТУРФІЛЬМ: ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»

3 вересня, четвер

19:00

Лекція Джеймса Cтеффена «Чи був Сергій Параджанов політичним режисером?»

Мова лекції – англійська з українським перекладом

20:00

Показ фільму «Колір граната»

4 вересня, п’ятниця

19:00

Лекція Ольги Брюховецької «По той бік «етнографізму»: оптичне несвідоме фільму “Тіні забутих предків”»

20:00

Показ фільму «Тіні забутих предків»

ЧИ БУВ СЕРГІЙ ПАРАДЖАНОВ ПОЛІТИЧНИМ РЕЖИСЕРОМ?

Джеймс Cтеффен бере за точку відліку протест 1965 року в Києві на прем`єрі «Тіней забутих предків» щоб дослідити різноманітні політичні процеси, які стосувалися особистості Парадажанова і його фільму. Більшість близьких друзів Параджанова наполягали на тому, що він не був політичним per se, натомість більше цікавився мистецтвом і красою. Базуючись на своєму дослідженні, Cтеффен пропонує поглянути з нової перспективи як на діяльність Параджанова, так і на естетичну й етнічну політику Радянського союзу.

Джеймс Стеффен – доктор філософії, співробітник відділу «Теорії кіно і медіа» в бібліотеці Інституту Еморі, історик кіно, спеціалізується на кінематографі колишнього СРСР. У 2013-му році вийшла друком його книга «Кінематограф Сергія Параджанова», яка стала першим повним дослідженням фільмів Параджанова англійською. Нещодавно він працював історичним консультантом на реставрації «Кольору гранату», яку здійснила Кінофундація/Фонд світового кіно (Film Foundation/World Cinema Project).

КОЛІР ГРАНАТУ (САЯТ-НОВА)

1968, Вірменська РСР, Вірменфільм, 74 хв.

Режисер: Сергій Параджанов

Автори сценарію: Сергій Параджанов

Оператор: Сурен Шахбазян

Художники: Степан Андранікян, Міхаїл Аракелян, Єлєна Ахвледіані, Сергій Параджанов

Композитор: Тігран Мансурян

В ролях: Софіко Чіаурелі, Мелкоп Алексаян, Вілен Галстян, Георгій Гегечкорі, Спартак Багашвілі, Медея Джапарідзе, Ованес Мінасян, Юрій Амірян

Фільм в кількох мініатюрах розповідає про життя та філософські погляди середньовічного вірменського поета Саят-Нова. Обірвавши на півслові роботу над «Київськими фресками» та так і не отримавши дозвіл на постановку «Іпtеrmеzzо», Параджанов під тиском заборон вимушений переїхати з Київської кіностудії на «Вірменфільм». Там він ставить спочатку короткометражку «Акоп Овнатанян» (1967), а після цього ще один новаторський фільм «Саят нова». Однак і тут чиновники від кіно не приймають роботу Параджанова. «Саят нова» перемонтовують зусиллями Сєргєя Юткєвіча та перейменовують в «Колір граната».

Однак навіть в редукованому вигляді «Колір граната» демонструє розвиток режисерського стилю Параджанова, його відхід від наративного кіно – у візуальному ряді стрічки домінують статика живих скульптур та натюрмортів, в монтажній логіці – поетична асоціативність. В ролі поета Саят-Нова, якого вважали своїм і вірмени, і грузини, і азербайджанці, Параджанов зняв свою музу-грузинку Софіко Чіаурелі, показавши як позачасову сутність поезії не можна обмежити ні національністю, ні статтю, ні політичними табу.

ПО ТОЙ БІК «ЕТНОГРАФІЗМУ»: ОПТИЧНЕ НЕСВІДОМЕ ФІЛЬМУ «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»

Через 50 років після виходу найважливішого українського фільму другої половини ХХ століття Ольга Брюховецька в своїй лекції задасть питання: чи є ще щось в ньому, чого ми не бачили? Чи не веде статус класичного твору до певної сліпоти стосовно нього? Спроба вийти за межі панівного наративу «етнографізму», як би ми його не оцінювали, позитивно чи негативно, дозволяє побачити у цьому фільмі щось нове. До цього закликав і сам Параджанов, який заявив якось: «У фільмі немає жодної екзотики. І щоб у цьому переконатися, вам треба переглянути його не менше шести разів». Саме таке щільне дослідження фільмічного тексту допоможе розкрити те, що знаходиться за верхнім, найбільш очевидним шаром етнографічної екзотики. Отже, ми спробуємо покласти фільм на психоаналітичну кушетку і дістатися до його несвідомого.

Ольга Брюховецька – теоретикиня кіно і візуальної культури, кандидатка філософських наук, старша викладачка кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія». Закінчила філософський факультет Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка та магістерську програму з культурології НаУКМА, кадидатська робота присвячена психоаналітичній теорії кіно. На даний час займається дослідженням українських фільмів Параджанова в контексті візуальної культури постсталінізму.

ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ

1964, УРСР, Київська кіностудія ім. Довженка, 98 хв.

Режисер: Сергій Параджанов

Автори сценарію: Іван Чендей, Сергій Параджанов

Оператор: Юрій Іллєнко

Художники: Георгій Якутович, Михайло Раковський

Композитор: Мирослав Скорик

Костюми: Лідія Байкова

Гример: Володимир Шикін

Звукооператор: Софія Сергієнко

В ролях: Іван Миколайчук, Лариса Кадочникова, Татьяна Бєстаєва, Спартак Багашвілі, Олександр Райданов, Неоніла Гнеповська, Олександр Гай

Два гуцульські роди багато років ворогують. В атмосфері озлобленості й помсти зароджується чиста, світла любов Івана та Марічки, що належать до ворогуючих сімей. Іван змушений піти на заробітки, Марічка в цей час гине в річковій безодні. Іван намагається забути кохану, але у нього це не виходить. Не допомагає і одруження на вродливій Палагні. Тільки в передсмертному маренні Іван віднаходить своє щастя.

З’явившись на зламі двох радянських епох, коли влада в Москві вже змінилася на реакційну, а в українському кіно ще тривала «відлига», «Тіні забутих предків» стали поворотною подією для розвитку української культури другої полови ХХ століття. Починаючи від дисидентського скандалу на прем’єрі «Тіней» в кінотеатрі «Україна», продовжуючи тривалим протистоянням режисерів-послідовників «поетичної» школи з радянською цензурою, закінчуючи перетворенням фільму Параджанова в ікону стиля для молодого кіно незалежної України.

Хай там як, «Тіні забутих предків» Параджанова – твір надзвичайно цікавий навіть поза політичним контекстом своєю новаторською мовою та участю в ньому доброї половини ключових фігур українського кіно 60-80-х років.

***

Партнери події Центр візуальної культури та журнал “Кіно-Театр”.

Лекції та покази відбудуться в арт-кластері «Довженко Центр» за адресою м. Київ, вул. Васильківська, 1.