Чернівці: Кінопоказ «Сон»

В Культурно-мистецькому центрі імені Івана Миколайчука Довженко-Центр покаже стрічки за участі Івана Миколайчука.

У неділю дивимося біографічний фільм про Тараса Шевченка, де розповідається про його життя в період від дитячих років і до заслання. Сюжетно все побудовано одночасно на поемі «Сон», шевченківських спогадах після допиту, на його фантазіях, видіннях та подіях, що мали місце в історії Україні.

Головну роль, Тараса Шевченка, спочатку мав виконувати актор Микола Губенко, одначе він посварився з режисером. Так на знімальному майданчику з’явився 23-річний Іван Миколайчук, тоді ще студент Інституту імені Карпенко-Карого, який паралельно з цим знімався у головній ролі в «Тінях забутих предків».

Прем‘єра фільму відбулася в Києві 3 листопада 1964 року в Києві. Режисер Володимир Денисенко не дарма обрав за наративну рамку сатиричну поему «Сон» («У всякого своя доля»), написану Шевченком у 1844 році протягом так званого періоду «Трьох літ». Твір цей став справжнім маніфестом анти царизму, репрезентуючи російський царат як нещадний та абсурдний авторитарний режим. За сатиричне зображення імператриці імператор покарав Шевченка важче, ніж решту учасників Кирило-Мефодіївського товариства, заславши його на солдатську службу до Оренбурга із забороною писати й малювати.

Проте, цей сюжет Денисенко (якого, до речі, у 1949 році було засуджено до 5 років виправно-трудових робіт за «український буржуазний націоналізм» та заслано до Кірова) використовує лише як тло для створення ще одного шевченкового байопіку із канонізованою життєвою траєкторією: від сільського хлопця до впливового культурного діяча.

Однак, «Сон» є перш за все спробою полемізувати з радянським образом Кобзаря, створеним Ігорем Савченком у фільмі «Тарас Шевченко» (1951). Шевченко у виконанні Сергія Бондарчука є радше радянським ідеологічним конструктом борця, пророка майбутньої революції. Проблематизуючи цей образ, Денисенко певною мірою актуалізує його для українського дисиденства 60–70-х років, закладаючи тим самим основи подальшої національної міфотворчості та канонізації Шевченка як ключової фігури українського націєтворення.