ПРО ФЕСТИВАЛЬ:

"МІСЬКІ СИМФОНІЇ"

експериментальна урбаністика 1920-х

Міська симфонія – унікальний документальний жанр, що народився в 1920-х роках, коли кіно переживало свій перший визначний підйом. Саме тоді, на хвилі загального захоплення новим мистецтвом, почали з’являтися кінострічки, документальні за своєю суттю, експериментальні за змістом та поетичні за настроєм. В програмі буде показано фільми, що зафіксували молодість європейських міст – Тбілісі, Лондона, Нью-Йорка, Ніцци.

Режисери-експериментатори прагнули поглянути на життя міста з нових та несподіваних ракурсів, створити кіно без акторів, головних героїв і навіть звичного сюжету. Вони прагнули знімати фільми, у яких саме місто ставало би головною дійовою особою, визначало би поетику та політику фільму.

Режисери, серед яких були Дзиґа Вертов, Михаїл Кауфман, Ежен Деслав, Альберто Кавальканті, Вальтер Руттманн, Йоріс Івенс та багато інших визнаних майстрів, прагнули не просто передати дух модерного міста, а за допомогою авангардної кіномови зобразити його характерні риси: еклектичність Берліну, нічну магію Парижу, або вуличну какофонію весняного Києва.

Народжена як серія кіноекспериментів, міська симфонія досить швидко стала неодмінною складовою кінематографу, де монтаж прирівнювався до музичної партитури, а численні новаторські прийоми дали початок не лише багатьом авангардним кінотечіям, а й жанровим фільмам, у яких місто вкотре поставало повноцінним учасником історії

Музика  – Роксана Смирнова

Роксана Смирнова – піаністка і композиторка, яка народилася в Україні, в даний час проживає в Шанхаї, Китай. У своїй музиці Роксана поєднує спонтанність імпровізації з почуттям форми, на яку впливає її досвід як джазового, так і класичного музиканта.

Різноманітність міських симфоній, які паралельно розвивались в СРСР та Європі можна буде відчути в спеціальній програмі фестивалю «Німі Ночі».

КАРУСЕЛЬ / KARUSELLEN

РЕЖИСЕР: Дмитро Буховецький

1923, Швеція, 63 хв.
Сценарій: Альфред Фекет
Оператор: Юліус Яензон
У ролях: Ауд Еґеде-Ніссен, Вальтер Янсен, Альфонс Фріланд, Вальдемар Поттьє

Розмірене щасливе життя молодого подружжя на заміській віллі «Бланш» порушує прикрий випадок. Одного сонячного дня Белла Бланш виїжджає в екіпажі на прогулянку, але кінь, наляканий автомобілем, пускається в галоп. Майже непритомну жінку рятує незнайомець з авто, Реймонд Дюваль. Вдячне подружжя запрошує рятівника погостювати на віллі, не здогадуючись, що їхнє життя зміниться назавжди.

«Карусель» крок за кроком занурює глядача у світ північноєвропейської чуттєвості та розкішних класицистичних декорацій, з якими контрастує атмосфера тогочасного міста: колотнеча на біржі та динамічні циркові номери.

Театралізована умовність фільму задається уже в першому епізоді – персонажі-статуї обертаються на каруселі, яка і є ключовою метафорою фільму. Декого з цих персонажів ми ще побачимо у снах і нав’язливих мареннях головних героїв, знятих у химерній манері німецького експресіонізму.

«Карусель» із успіхом проходить у прокаті та достойно конкурує з голлівудськими стрічками на екранах Європи і навіть Японії. У 1923 році Німеччина і Швеція залишаються єдиними західноєвропейськими країнами, чиї кіностудії, ще намагаються на рівних протистояти Голлівуду, який захоплює кінопрокат і переманює до себе талановиті кадри.

Емігрує до США і Дмитро Буховецький, разом із зіркою своїх фільмів Полою Неґрі і колегою-режисером Ернстом Любічем. Залишає Німеччину також художник стрічки – згодом легендарний голлівудський декоратор Ганс Дрейер – його роботи номінуватимуть на «Оскар» 23 рази. Головна акторка стрічки – норвезька актриса Ауд Еґеде-Ніссен, зірка фільмів Ернста Любіча, Фріца Ланґа і Фрідріха Мурнау, залишається в Європі і будує успішну кінокар’єру до приходу в кіно звуку.

Фільм зберігся без 5-ї частини; файл для показу зроблено з негативу, люб’язно наданого Шведського інститутом кіно.

Музика – Андрій Показ

Андрій Показ – одеський класичний і джазовий піаніст, композитор та імпровізатор. Випускник Одеської національної музичної академії ім. А. В. Нежданової, а з 2009 викладач кафедри спеціального фортепіано в альма матер. Виступав на сценах України, Росії, Молдови, Словаччини, Польщі, Великобританії, Франції, Португалії, Іспанії, Італії, Південної Кореї, Китаю. Лауреат багатьох музичних премій серед піаністів. Автор музики до одного з німих фільмів-відкриттів українського виробництва – «Тарас Трясило» (1926).

Учасник і лідер кількох музичних команд, серед яких виняткове місце посідає Pokaz Trio, перший альбом якого Kintsugi, вийшов у 2019 році на норвезькому лейблі Losen Records.

ПОДВІЙНЕ КОХАННЯ

РЕЖИСЕР: Жан Епштейн

Сценарист стрічки: Жан Епштейн, Марі-Антонін Епштейн.
Оператор: Моріс Десфасьйо, Ніколас Рудаков.
У ролях: Наталія Лисенко, Жан Анджело, Каміль Барду.

“Подвійне кохання” — третій фільм Епштейна, знятий для французької кінокомпанії “Альбатрос”, очолюваної уродженцем Одеси Олександром Каменкою. Головну роль у романтичній мелодрамі про кохання, гроші та фінансові афери зіграла ще одна українка, Наталія Лисенко, зірка французького німого кіно, небога уславленого композитора Миколи Лисенка.

Наталія Лисенко (1884 (1880), Миколаїв – 1969, Париж) – одна з найбільших зірок російського дореволюційного кіно, згодом – видатна французька актриса, народилася в Миколаєві в дворянській родині громадського діяча Андрія Лисенка, рідного брата українського композитора Миколи Лисенка.

Після закінчення студії МХТ Станіславського в 1904 році розпочала акторську кар’єру в провінційних театрах і неводзі перейшла до Театру Корша – найпопулярнішого російського театру до появи МХТ. 1909 року повертається в Україну й влаштовується в київський театр «Соловцов» (нині – Національний театр російської драми ім.Лесі Українки), де працює три роки.

1914 року Наталя Лисенко стає дружиною Івана Мозжухіна, найбільшого кіноактора російського дореволюційного кіно.

1918 року, рятуючись від революції, всі російські кіностудії з повним складом акторів переїжджають у відносно безпечну Україну на південні бази в Одесі та Ялті. За неповний рік в Ялті на студії Товариства Єрмольєва Лисенко знімається в дев’яти фільмах – здебільшого разом з чоловіком.

В середині 1919 року, коли червоні війська ненадовго захопили Крим, студійна група, як «непролетарський елемент» ледве не була розстріляна: порятунок прийшов від комісара, який впізнав серед акторів Мозжухіна. Після цього Єрмольєв вирішив покинути Росію: 10 лютого 1920 року на грецькому товарному кораблі «Пантера» працівники Товариства Єрмольєва, зокрема такі відомі режисери й актори як Алєксандр Волков, Яков Протазанов, Віктор Туржанський, Іван Мозжухін, Наталя Лисенко залишили Росію й через Стамбул дісталися Франції, встигнувши зафільмувати на борту стрічку “Жахлива пригода”.

З 1921 року Лисенко регулярно знімається у фільмах заснованого Єрмольєвим у паризькому передмісті Монтрей кінотовариства La Société Ermolieff-Cinéma як головна актриса кінокомпанії. Серед них – такі популярні в той час фільми як авангардистський шедевр Івана Мозжухіна «Палаюче вогнище», «Лев Моголов» Жана Епштейна та «Казанова» Алєксандра Волкова.

1922-1925 – роки найбільшої популяності Лисенко у Франції.

1927 року Наталя Лисенко розірвала шлюб з Мозжухіним й відправилась до Німеччини, де знялася в трьох стрічках в ролях другого та третього планів. З 1930-го року Наталя Лисенко знов знімається у Франції – тепер зовсім рідко й у епізодичних ролях.

З приходом звукового кіно Лисенко втрачає свої позиції й невдовзі припиняє діяльність у кінематографі. Остання її роль – у фільмі “Дама” (Le veau gras) 1939 року.

НАВЕСНІ

РЕЖИСЕР: Михаїл Кауфман

“Навесні” – шедевр українського кіноавангарду, неігровий фільм, створений Михаїлом Кауфманом, братом і співавтором Дзиґи Вертова, в відповідності до авангардистської теорії «кіноока». В ньому постає нині майже невідомий Київ 1929 року.

Кадри пробудження міста, поновлення його життя, перегукуються з ліричними картинами відродження природи. Уважна камера Кауфмана надовго зупиняється на усміхнених обличчях дітей, малюючи ліричну картину зізнання в коханні Києву. В «Навесні» Кауфман уперше використав принцип «прихованої камери».

«”Навесні” Михаїла Кауфмана був радше кінопоемою, ніж документальним фільмом. У 1930 році на Україні цей фільм разом із “Землею” справив на нас незабутнє враження. Фільм «Навесні» відкрив для нас абсолютно нову форму документального кіно – поему, в якій ліричні образи відлиги та бруньок, що набрякають, передавали пафос просування СРСР шляхом будівництва соціалізму і не приховували досі існуючих пережитків минулого. Я бачив цей прекрасний фільм тридцять сім років тому, але зберіг про нього незабутній спогад», – Жорж Садуль, французький кінознавець.