Тлyмачення сновидiнь

У монтажному фільмі «Тлумачення сновидінь» режисер Андрій Загданський пропонує передивитися кінохроніку подій першої половини ХХ століття як нав’язливий сон. Більше того – витлумачити цей сон, його символи і рушійні сили в діалозі з засновником психоаналізу – Зиґмундом Фройдом. Революція, солідарність трудящих, етнічна і класова нетерпимість, масові рухи, колективна агресія, диктатура – режисер намагається знайти пояснення цим важливим для історії ХХ сторіччя явищам в психоаналітичній теорії. Не випадково роки кінохроніки обмежуються двома важливими датами – 1896 і 1939 роками і відображають події, сучасником яких був Зиґмунд Фройд. У 1896 році Фройд розпочав роботу над своїм першим фундаментальним текстом «Тлумачення сновидінь», де він винайшов поняття «несвідоме», а брати Люм’єри продемонстрували свій перший фільм і, як вважається, винайшли кіно. У вересні 1939 року Фройд помер у Лондоні, куди він переїхав з Відня після аншлюсу Австрії нацистською Німеччиною, цього ж місяця розпочалася Друга світова війна.

Кінохроніка у фільмі поєднується з кадрами відзнятими наприкінці 1980-х у Відні, на батьківщині психоаналітика. Безлюдні кімнати з приглушеним світлом, рамками з фото і дзеркалами на стінах стають тим простором, де міг би відбутися терапевтичний сеанс. За кадром, як і на прийомі у лікаря, звучать лише два голоси – режисера Андрія Заґданського і Зиґмунда Фройда у виконанні відомого радянського актора Сєрґєя Юрского, знаного зокрема за ролями Остапа Бендера і директора в «Республіці ШКІД».

Фільм виходить у роки перебудови, коли цензурні заборони впали, а теми для фільмів почали діставати ніби із нетрів несвідомого, серед яких ерос і танатос – стали найбільш касовими. Загданський замість того, щоб приєднатися до цього бенкету вседозволеності, намагається знайти в психоаналітичній теорії інструменти для пояснення не лише тогочасної навколишньої дійсності, але й попередніх десятиліть тоталітарного досвіду. Фільм, хоч і присвячений подіям початку ХХ століття, промовисто говорить про пізньорадянські часи з їх цікавістю до психоаналізу (з 1928 по 1989 рік роботи Фрейда в СРСР не друкувалися), та політикою гласності, яка дозволила проговорити травми буремного ХХ століття.

Фільм отримав гучний фестивальний відгук і став квитком для режисера для еміграції в Америку, де фільм у 1991 році показали на Фестивалі єврейського кіно у Сан-Франциско. «Режисер відправляє на кушетку цілу країну, щоб піддати її аналізу, заручившись підтримкою Зиґмунда Фройда в якості гіда», – пише про фільм журналіст «Нью-Йорк Таймз».