Рябий пес, що біжить краєм моря
1990
СРСР, Німеччина, Кіностудія імені Олександра Довженка, ZDF
132 хв
Карен Ґеворкян
Карен Ґеворкян, Толомуш Окєєв
Ігор Бєляков, Карен Ґеворкян, Рудольф Ватінян
Баярто Дамбаєв, Алєксандр Сасиков, Досхан Жолжаксинов, Токон Даїрбеков
Розповідь про життя маленької північної народності нівхи, що живе на березі Охотського моря. Кожен день вони ведуть сувору боротьба за виживання, а їх життя складається з повсякденного побуту, звичаїв, полювання, свят, смерті та народження. На цьому фоні розвивається історія десятирічного хлопчика, який разом з дідом, батьком і дядьком вперше виходить на полювання на тюленів. Ось тільки мисливців підстерігає біда: над морем нависає туман, і вони не бачать берегу. Коли запаси їжі добігають кінця, чоловіки вирішують ціною свого життя зберегти життя хлопчика.
«Рябий пес, що біжить краєм моря» – фільм-легенда радянського кінематографа. Не меншою легендою є й його режисер вірменин Карен Ґеворкян. Представник покоління шестидесятників, він вчився у ВДІКу поруч з такими майбутніми легендами кіно як Ґлєб Панфілов, Алєксандр Аскольдов, Костянтин Єршов та вважався одним із найбільш талановитих молодих режисерів того часу. Ось тільки у 70-80-х, за майже двадцять років, йому вдалося зняти лише два художні фільми («Тут, на цьому перехресті» та «Серпень»). Його третій фільм «Прощання за межею» був закритий. На те, щоб зняти наступний – «Рябий пес, що біжить краєм моря» – йому знадобилося дванадцять років.
Роботи над екранізацією роману Чангіза Айтматова Ґеворкян домагався майже десять років. В 1978 році стрічку було запущено на кіностудії «Лєнфільм», проте згодом її виробництво зупинили за рішенням художньої ради. Роботу поновили лише в 1986 році на Київській кіностудії імені Олександра Довженка. Проте навіть після другого запуску робота над фільмом затягнулася на цілих чотири роки.
Одна з причин цього – незвичний підхід режисера Карена Ґеворкяна, який, надихаючись легендарною стрічкою «Нанук з Півночі» (1922), знімав власне кіно на межі ігрового та документального. Він подовгу слідкував за реальним життям своїх героїв, давав їм змогу освоїтися та звикнути до камери. Врешті решт те, що в нього вийшло, можна б було назвати і поетичним докуреалізмом, і етнографічним кіно, і прикладом великого стилю. Очевидно одне – «Рябий пес, що біжить краєм моря» – це унікальне явище в усьому радянському кінематографі. Не дивно, що коли стрічка побачила світ, вітчизняні критики довго не знали, як на неї реагувати. Лише згодом, після цілої низки фестивальних успіхів, вона здобула культовий статус.