Лагідна

Сором’язлива жінка отримує посилку, надіслану раніше її чоловікові за ґрати. Саме ув’язнення теж не є справедливим. Тож, захопивши повернену коробку, Лагідна вирушає в тюремне містечко на важкі пошуки правди. Місто зустрічає її бюрократичним абсурдом, кримінальними ритуалами та дурними снами.

Починаючи ще зі «Щастя моє» (2010) Лозниця мав схильність ускладнювати сюжет своїх фільмів дивними паралельними сюжетними лініями. Однак в «Лагідній» він перевершив самого себе. Хоча літературною основою фільму став сюжет Фьодора Достоєвського, Лозниця переніс його в інший час і додав фантасмагоричних кафкіанських мотивів. Понад те, у «Лагідній», як в жодному іншому фільмі з фільмографії автора, відчувається вплив інших кінематографістів від європейських провокаторів Бунюеля та Феррері до радянських дисидентів Ґєрмана чи Абуладзе.

Однак каскад алюзій не робить «Лагідну» епігонським твором, а скоріше навпаки презентує особливий інтернаціональний (копродукційний) тип кінематографічності, добре зрозумілий як в західній, так і в східній Європі. Так само сучасним фестивальним глядачам з різних культур має бути однаково зрозуміла антитоталітарна критика фільму, спрямована чи-то проти Левіафана путінської Росії, чи проти скелету комуністичного Молоха.

Фільм знімався в Латвії в другій половині 2016 року за участі в тому числі українського продакшена. Як і решта фільмів Лозниці 2010-х років фільм брав участь у Каннському кінофестивалі.