Ніжне, пристрасне, палке: Кінопоказ «Весна на Зарічній вулиці»

Продовжуємо разом досліджувати українську мелодраму і у наступному випуску нашої кінопрограми «Весна на Зарічній вулиці» (1956) Марлєна Хуциєва та Фелікса Міронера. Стрічку представить керівник кіноархіву Олександр Телюк.

У промислове містечко приїжджає юна і симпатична вчителька російської мови та літератури, яку направили викладати у вечірній школі. Один із хлопців з металургійного заводу закохується в інтелігентну дівчину, але порозумітися молодим людям виявляється зовсім непросто.

Один із перших повоєнних фільмів Одеської кіностудії, що саме відновлювала свою роботу. Стрічка не лише розповіла глядачам про весну в кінематографі, але й стала одним із символів початку політичної «відлиги» в СРСР – зйомки розпочалися в рік смерті Сталіна, 1953 року, а на екрани «Весна на Зарічній вулиці» вийшла у 1956 році, коли відбулася переоцінка культу особи.

В цьому фільмі дебютували випускники ВДІКу Юрій Бєлов, Ніколай Рибніков, Геннадій Юхтін, які в подальшому стали зірками радянського кіно. Роль вчительки Тетяни Сергіївни зіграла непрофесійна актриса Ніна Іванова.

Більша ж частина стрічки знімалася в Запоріжжі, де красива історія кохання розгортається на тлі весняного бездоріжжя, скромних робітничих осель і світла мартенівських печей. Саме ця простота, пізнаваність та відсутність кон’юнктури принесли фільму і його героям понад 30 мільйонів переглядів і всенародну любов, а в Запоріжжі та Одесі навіть з’являлися вулиці Зарічні.

В наш час стрічка як змістом, так й історією свого створення ілюструє русифікацію України в радянський час. В якомусь з містечок українського «іржавого поясу» молода вчителька несе в робітничі маси твори російських класиків. А український «Голівуд на Чорному морі» використовується як навчальна база для російських студентів-кінематографістів, які надалі повернуться робити кар’єру Москву…

Поза тим, фільм звісно не був би можливим і без українських професіоналів. Співавтором фільму був киянин Фелікс Миронер, який разом з Хуциєвим був учнем Ігоря Савченко та асистував йому при створенні фільму «Тарас Шевченко» (1951). Операторами – Радомир Василевський та Петро Тодоровський, які пізніше впевнено перейдуть в режисуру та стануть одними з лідерів Одеської кіностудії 1960-х. А «хрещеним батьком» стрічки вважався директор кіностудії Олександр Горський, батько художниці-дисидентки Алли Горської. Саме він мав амбіцію відродити кінематограф в Одесі тому й давав карт-бланш випускникам головного на той час кінематографічного вузу країни.