У 2016 році Фільмофонд Довженко-Центру, який є державним кіноархівом України, отримав для збереження в оптимальних умовах, подальшої реставрації та повернення в культурний обіг майже 300 фільмів, з яких 207 – на плівці, 72 – в цифрових форматах. 

Зокрема, Центру вдалося знайти і отримати дві унікальні стрічки ВУФКУ. Комедію 1930-го року “Свині завжди свині” (“Станція Пупки”) Ханана Шмаїна подарував Центру Федеральний архів Німеччини (Bundesarchiv). Забутий документальний фільм Михаїла Кауфмана “Небувалий похід” (1930) Довженко-Центр віднайшов і придбав в архіві Пшеничного.

Також Фільмофонд поповнився 33 фільмами, знятими за підтримки Держкіно: 8 художніх, 17 документальних і 8 анімаційних. Серед них: “Моя бабуся Фанні Каплан” (реж. Олена Дем’яненко), “Гніздо Горлиці” (реж. Тарас Ткаченко), перший український 3D мультфільм “Микита Кожум’яка” (реж. Манук Депоян), короткометражні: “Кров’янка” (реж. Аркадій Непиталюк) і “Дім” (реж. Ірина Цілик), документальний проект Віталія Манського “Рідні” а також стрічку про славнозвісний київський хор Щедрик “Свій голос” (реж. Сергій Маслобойщиков) та інші.

До архіву Довженко-Центру в рамках виконання держконтракту надійшли цифрові копії фільмів українських режисерів: “Проти сонця” і “Старі люди2 (реж. Валентин Васянович) а також цифрові версії фільмів “Вальдшнепи”(реж. Олександр Муратов), “Шамара” (реж. Наталя Андрєйченко) з кольорокорекцією зображення.

Для роботи над проектами – фільмом 2Атомоград. Монтаж утопії” і чотиридисковим виданням DVD “(Не)видимий Чорнобиль”, які присвячені 30 річниці аварії на ЧАЕС, Довженко-Центр придбав 8 документальних фільмів на цифрових носіях: “Запали своє сонце”, “Ранок атомограду”,  “Ланцюгова реакція” (реж. Володимир Георгієнко), “Причетність” (реж. Борис Квашньов), “Чорнобильська атомна” (реж. Леонід Автономов), “Тінь саркофага”, “Право на правду” (реж. Георгій Шкляревський), “Смертельна хмара Чорнобиля” (реж. А.Лоскутов).  

Крім того, Фільмофонд Довженко-Центру щорічно поповнюється завдяки стрічкам, які передають приватні особи та інституції, режисери й автори фільмів.

Цього року цифрові копії фільмів зі свого особистого архіву передав режисер-документаліст Ролан Сергієнко, який зараз мешкає в Москві. У фільмофонд Довженко-Центру надійшло 24 фільми самого режисера і дві документальні стрічки інших авторів про життя і діяльність режисера.

Також режисер Олег Чорний із власного архіву передав позитивні копії 4-х своїх фільмів (плівка): “Зів’яла сакура в моєму саду, ти знову проходиш повз мене”, “З життя видатної людини тов. Грузилова”, “Олександр Довженко (фотомиттєвості)”, “Шал”.

На початку 2016 року архів Довженко-Центру взяв на облік низку фільмів, отриманих від Госфільмофонду Росії. Серед них – вихідні матеріали чотрирьох стрічок: “Я люблю” (1936, реж. Леонід Луков), “Квітка на камені” (реж. Сергій Параджанов), “Десь є син” (реж. Артур Войтецький), “Сорочинський ярмарок” (реж. Н. Екк), “Сім кроків за горизонт” (реж. Фелікс Соболєв), а також позитивну копію фільму Ігоря Мінаєва “Перший поверх” (плівка).

Крім того, від Госфільмофонду Росії вдалося отримати позитивні копії трьох мультфільмів (плівка): “Лісовий договір2 (1939, реж. Іполіт Лазарчук), “Людина і слово” (1974, реж. Євген Сивокінь), а також одного з найперших українських мультфільмів, який мав стати першим звуковим, розпочатий ще В’ячеславом Левандовським у 1928 році і закінчений його учнями: “Тук-тук і його приятель Жук” (1935, реж. С. Гуєцький, Є. Горбач).

 Паралельно тривають роботи з опрацювання фонду американських освітніх фільмів, які передала до архіву Києво-Могилянська академія. Так, за період 2015-2016 років Довженко-Центр проконтролював та взяв на облік близько 1000 фільмів на 16 та 8 мм плівці, що складає лише третину переданих  науково-освітніх фільмів.

Цього року Довженко-Центр зміг знову запустити своє обладнання з друкування плівок для виконання державного контракту, метою якого є збереження найзнаковіших українськиих кінотворів і створення можливості для їх перегляду.  В рамках контракту була надрукована 181 фільмокопія на сучасну плівку Kodak, яка дозволяє зберігати стрічки понад 100 років.

Тиражування було особливо необхідним для фільмів 1920-30- х років, з цього періоду надрукували зокрема стрічку “Беня Крик” (1926, реж. Владімір Вільнєр).

Копіювання потрібне і для фільмів знятих пізніше, оскільки вони втрачають свій первісний вигляд під час тривалого зберігання. З фільмів поетичної школи тепер маємо на плівці нову копію стрічки “Білий птах з чорною ознакою” Юрія Іллєнка, з документальних робіт – першу хроніку ліквідації аварії на ЧАЕС “Чорнобиль. Хроніка важких тижнів” (реж. Володимир Шевченко).  Також були надруковані з негативів позитивні копії деяких фільмів часів Перебудови і початку 90-х років. Чотири з них – “Шамара” (реж. Наталля Андрєйченко), “Вперед за скарбами гетьмана” (реж. Вадим Кастеллі), “Розпад” (реж. Михайло Бєліков), “Цвітіння кульбаби” (реж. Олександр Ігнатуша) – уже навіть продемонстрували на цьогорічному Одеському кінофестивалі у програмі “Межі свободи”, яка була повторена в Києві до 25-ї річниці Незалежності України.

Це може видатися парадоксальним у цифрову епоху, але архівісти різних країн поступово визнають, що найнадійнішим способом збереження кіноматеріалів залишається все ж таки сучасна кіноплівка. Президент міжнародної федерації архівів FIAF Ерік ЛеРуа на круглому столі “Плівка у цифрову епоху” на фестивалі “Бєлиє Столби – 2016” наголосив на необхідності збереження фільмів саме на плівці, навіть тих, що були зняті в цифровому форматі, окрім того він радить підтримувати діяльність копіювальних кінолабараторій та вчити молодь працювати з їх обладнанням. Цього року, твердить ЛеРуа, у Франції протягом року скопіювали на кіноплівку близько 250 фільмів, і тільки 15 з них були від початку зняті на плівку, решта переведені з цифрових форматів.

Довженко-Центр підтримує цю тенденцію і продовжує виведення окремих фільмів із цифрового формату на плівку. Цього року таким чином було скопійовано 6 кінострічок – “Небувалий похід” (1931, реж. Михаїл Кауфман) і відреставровані версії фільмів: “Земля” (1930), “Іван” (1932, реж. Олександр Довженко), “Суворий юнак” (1935, реж. Абрам Роом), “За двома зайцями2 (з оригінальною українською фонограмою, 1961, реж. Віктор Іванов), “Сон” (1964, реж. Володимир Денисенко). Також до кінця року додрукуються реставровані версії фільмів “Мірабо” (1930, реж. Арнольд Кордюм), “Хліб і сіль” (1970, реж. Григорій Кохан, Микола Макаренко).

Сьогодні у фільмофонді Довженко-Центру зберігається понад 5 тисяч найменувань фільмів, які розміщуються у 7 фільмосховищах, 4 з яких обладнані системами клімат-контролю.

Задля кращого їх зберігання було обладнано новими стелажами ще одне сховище, де зараз зберігаються нещодавно надруковані позитивні фільмокопії.  

Ремонтуються також інші приміщення Довженко-Центру, створюються виставково-культурні публічні простори для проведення проектів Центру і партнерських заходів, як це відбувається в таких відомих європейських архівних інституціях, як Амстердамський EYE Film Institute, чи Французькій сінематеці в Парижі. Ці відомі фільмотеки не тільки зберігають, але й популяризують архівне кіно. Довженко-Центр також прагне не тільки архівувати і зберігати кіно, але й знаходити способи донести його до сучасного глядача.

 Національний центр Олександра Довженка – державний кіноархів художніх фільмів, що зберігає понад 5 000 найменувань кінотворів. Є єдиним членом Міжнародної федерації кіноархівів (FIAF) в Україні.