Ніжне пристрасне палке: «Білий птах з чорною ознакою»

Продовжуємо разом досліджувати українську мелодраму і у наступному випуску нашої кінопрограми «Білий птах з чорною ознакою» (1970) Юрія Іллєнка. Стрічку представить керівник кіноархіву Олександр Телюк.

1937 рік. Багатодітна гуцульська родина Дзвонарів мешкає в злиденному селі поруч румунсько-польського кордону. Троє старших синів — Петро, Орест і Георгій — разом з батьком грають в невеличкому оркестрі, ходять в батраки до «господарів» та кохають одну на троїх дівчину, Дану. Вже зараз гірськими селищами ходять чутки, що незабаром сюди дістанеться «совіцька» влада. З появою Рад зникають прикордонні стовбури, але починається війна, а з нею — розбрат поміж Дзвонарів і трагічні, нечувані зміни.

Завдяки Івану Миколайчуку, який є автором первісного задуму та співавтором сценарію «Білого птаха», тональність фільму дещо інша у порівнянні з попередньою роботою режисера — «Вечір на Івана Купала». Замість гоголівського козацького абсурду та барвистих філософських алегорій — похмура, прадавня гірська мистика, шалений вир народного співу та танцю і рефлексія з приводу вже не «романтичної», а нещодавної, досі болючої історичної ери. Образ Ореста, брата, який у війні бере сторону повстанської армії, Миколайчук мріяв втілити сам, але наштовхнувся на заборону — небажаними виявились потенційні паралелі з Шевченком («Сон»). Саме завдяки цьому на кіноекрані вперше з’явився 30-річний львівський театральний актор Богдан Ступка, на чиєму майже шекспірівському прочитанні образу антигероя тримається емоційний лад стрічки.

Стрічка з ефектною назвою, що сьогодні викликає непередбачені асоціації з джалло, вчасно потрапила до програми Московського кінофестивалю, здобувши Золоту медаль головного радянського кіносмотру і бурхливо схвальну критику; так сталася єдина до часів перебудови впевнена перемога Юрія Іллєнка над цензурою. Фільм, який відбудовано у лінійній романній формі, відповідає стилистичним, а значною мірою — й ідеологічним вимогам доби; але смілива розстановка акцентів зсуває глядацький фокус, змушує побачити замкнений гуцульський всесвіт очима дитини та дорослого, чоловіка та жінки, комуніста та священика. Маргіналізована Західна Україна несподівано заговорила своїми — різними — голосами.