Кінолекторій: Показ «Та, що входить у море» і «Гетьманські клейноди»

На честь 85-річного ювілею режисера Леоніда Осики ми покажемо два його фільми – дипломну роботу «Та, що входить у море» і останню стрічку «Гетьманські клейноди». Обидва фільми представить кінознавець Станіслав Битюцький.

«Та, що входить у море» (1965)

Коротка поетична притча про початок людського життя та місце людини у світі. З маси людських тіл на сонячному пляжі виокремлюється одна сім’я. Маленька дівчинка грає на березі моря, і воно стелиться перед нею наче вільна поетична стихія буття. Поруч – її батьки, їх присутність настільки природна, немов вода і пісок. А десь неподалік вирує буденне життя.

Уже у цій короткій замальовці Осики помітні пошуки нової візуальної мови, образної поетики, сміливість відійти від наративності і соцреалістичного канону. Фільм вперше в післявоєнному українському кіно працює з темою тілесності, оголеним чоловічим і жіночим тілом. Важливі елементи фільму – доторки і різні фактури, які, вхоплені камерою Михайла Бєлікова, створюють окремий чуттєвий пласт сприйняття стрічки.

Це перша співпраця режисера з композитором Володимиром Губою, який згодом працюватиме і на всіх наступних фільмах Осики та стане одним із представників київського музичного авангарду.

«Та, що входить у море» – дипломна робота Леоніда Осики у ВДІКу, яку він знімав на Київській кіностудії. Проте диплом не затвердили, а фільм не потрапив на екрани. За нього режисера публічно звинуватили в «екзистенціалізмі», «занепадництві», «запозиченнях у “нової хвилі”». Утім, за свідченнями композитора фільму Володимира Губи, Сергій Параджанов настільки захопився фільмом, що жартома пропонував перейменувати київську кіностудію на честь Леоніда Осики.

«Гетьманські клейноди» (1993)

1659 рік, два роки після смерті гетьмана Богдана Хмельницького. Його син, вісімнадцятирічний Юрій усунув від влади гетьмана Виговського, країна увійшла у стан «Руїни». Збіднілий лицар Валько Босаківський зустрічає у шинку доньку Богдана Хмельницького, Олену, у супроводі сотника Журби, вірного Івану Виговському. Жінка змушена переховуватись, щоб врятувати гетьманські клейноди батька — символи козацької влади та незалежності.

Стрічка заснована на повісті «Кутіж» Богдана Лепкого, що вийшла у 1941 році. Автор був свідком подій національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., які закінчилися втратою української державності. У своїй повісті він намагався знайти причину в минулому, звертаючись до пригодницьких та романтичних жанрів.

У останньому фільмі Осики простежується схильність режисера до зображення гострих ситуацій та героїв, що переживають стан психологічного напруження. Схожий підхід до оповіді режисер застосовував у своїй стрічці «Камінний хрест», яка стала одним із ключових фільмів українського поетичного кіно.

У «Гетьманських клейнодах» режисер використовує історичну тематику, як спосіб сказати про негативні риси національної свідомості, розбрат та незгоди, які стають причиною поразки під час боротьби за державність. «Гетьманські клейноди» є спробою аналітично підійти до історії України у період доби Руїни й водночас — реакційною історією до періоду великої кризи 1990-х.

Більшість подій фільму відбувається на натурі, основними локаціями для зйомок стали історичні місця: Острозький замок, монастир у Межиріччі та спеціально побудований хутір у Пирогові, поблизу Києва. Щодо зображення тогочасного побуту, автентичності будівель та національного одягу авторів стрічки консультував Георгій Якутович — ілюстратор, графік, художник всіх фільмів Осики та «Тіней забутих предків» Сергія Параджанова.